Женька Жменька-Едісон
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Женька Жменька-Едісон». Краткое содержание книги:
Та тільки-но хлопці відчиняють кабіну телефону-автомата і дістають кусачки, як іззаду лупає чийсь голос:
— Ви що тут робите, шкети?
… Так починаються цікаві й несподівані, смішні, а часом неприємні пригоди «винахідника» Женьки Жменьки та його «асистента» Коті Оберемка, про які ви дізнаєтеся, прочитавши цю гумористичну повість.
— Цікаво, звичайно.
І до самої школи Котя йшов мовчки. Тільки вже на шкільному дворі запитав:
— А хто б тобі дозволив експериментувати з телевізором?
Але на це запитання відповіді він так і не почув.
Розділ третій, у якому йтиметься лише про металолом
Старша піонервожата Люда страшенно любила цифри. Вона напам'ять знала, скільки вчора двійок було одержано в п'ятому «Г», в шостому «Б», скільки, зокрема, двійок припадає на хлопців, скільки на дівчат і який процент це становить у загальношкільному проценті двійок. Не гірше знала Люда і процент трійок, не кажучи вже про п'ятірки. Процент трійок вона називала «загрозливим процентом», бо всім відомо, що від трійки до двійки набагато ближче, ніж від трійки до п'ятірки.
Навіть у своїх нескінченних «моралях» вона оперувала виключно цифрами, і вони нагадували математичну вікторину.
Женька і Котя підійшли до гурту своїх однокласників саме тоді, коли Люда розповідала, скільки тракторів можна буде зробити з зібраного металу, і вже збиралася підрахувати, скільки гектарів можна ними зорати, а потім — скільки центнерів пшениці зібрати, а далі — скільки разів можна обперезати земну кулю хлібинами, випеченими з тієї пшениці, коли їх викласти в ряд.
Але тут вона помітила Женьку і Котю, котрі намагалися непомітно затесатися у гурт.
Люда спочатку багатозначно глянула на годинника, а потім на них. І набрала повні легені повітря.
— Ну от. Помилуйтесь ними! І тут вони примудрилися запізнитися. Жменька і Оберемок, чому ви запізнилися?
Котя зітхнув і приготувався виправдовуватись, але Женька притримав його за рукав. Він добре знав, що Люді зовсім не потрібно їхніх виправдовувань, вона зараз не зупиниться, не слухатиме їх, хоч би що вони говорили, а буде слухати сама себе.
— Жменька і Оберемок, ви вкрали у колективу цілих сім хвилин. Знаєте ви, що таке сім хвилин?
Тут годилося б мовчати, але Котя не витримав, сказав:
— Знаємо.
— Ні, ви не знаєте, що таке сім хвилин, украдених у колективу, — вела далі по інерції Люда.
— А от знаємо, — вперто стояв на своєму Котя.
— Що таке сім хвилин? Сім хвилин — це…
— Це чотириста двадцять секунд, — перебив її Котя.
Люда сторопіла, хтось хихикнув.
— Про вашу поведінку, Оберемок і Жменька, ми поговоримо на засіданні ради загону. А зараз ідіть і своїми показниками постарайтесь випередити 3-тю школу.
Ніхто не став очікувати, поки Люда знову набере повні легені повітря і скаже, якою саме цифрою слід добити 3-тю школу, всі розбіглися хто куди. Але вже розбігаючись, вони збилися у невеличкі команди по двоє, по троє.
Мені здається, не варто навіть говорити, що Женя і Котя опинилися в одній команді і що ця команда складалася лише з двох членів.
… Збір металолому — складне мистецтво, і шукачі його чимось нагадують старателів — шукачів золота. У кого яке щастя. Один ходить цілісінький день, і йому трапляються самі тільки дрібниці: іржаві цвяхи або канцелярські шпильки. Спробуй тут набери бодай кілограм. Інший за п'ять хвилин знаходить старий, списаний двигун, — і, на тобі, маєш одразу півтонни.
Женька і Котя понуро йшли вулицею, все ще не вирішивши, куди їм звернути, — праворуч чи ліворуч.
— Підемо до моря? — ліниво запропонував Котя.
— А що там знайдеш? Шпильки і ґудзики після торішніх пляжників? Так і того добра вже немає, бо пляж прибирали.
— Тоді ж куди?
— А я знаю?
Вони нерішуче зупинилися, але тут з провулка вийшло двоє малюків, мабуть, третьокласників, крекчучи, вони тягли іржаву спинку від ліжка.
«Мабуть, кілограмів з двадцять», — прикинув Женька на око, а Котя вже виступив наперед і перетнув малюкам дорогу.
— Стійте, не поспішайте так, відпочиньте.
Ті зупинилися, дуже здивовані такою ґречністю і таким зворушливим піклуванням. Набагато впевненіше почували б себе третьокласники, якби Котя з Женькою вліпили їм по щиглеві або дали «грушки».
— Нічого, ми не втомилися, — шморгнув носом сміливіший з них, маючи намір волочити свою знахідку далі.
У Котиному голосі була сама тобі ніжність:
— Нічого, нічого, ви спочиньте, ми вам допоможемо, а то спітнієте й застудитесь.
І, не кажучи більше ні слова. Котя легко висадив їхню здобич собі на плечі, Женька підтримав з другого боку, і вони рушили в напрямі школи. Тільки тут малюки зрозуміли, що їх ошукано. Голосно плачучи, вони почали чіплятися за бильце ліжка то з одного боку, то з другого і одержали нарешті те, чого чекали з самого початку: по щиглеві в ніс і по «грушці».