Фаренго. Ч. 2. Гніздо

— Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справді менше хижаків, але вони більші, впертіші й сильніші за болотяних змій і ящерів. Швидко нападають, швидко відступають. Потім нападають ще й ще. Дуже-дуже вперті.

— Ми маємо бойових роботів охорони. Найсучасніших.

— Це мало допомагає.

— Роботи бачать у тумані, як ми у прозорому повітрі.

— Хижаки також.

— У роботів швидша реакція. І потужніша зброя.

— Лачари хитріші за роботів.

— Лачари — це такі хижі комахи?

— А хочете на них подивитися? — з-за перегородки вистромилась голова чорношкірої дівчини з кумедною зачіскою. Її дрібні косички були складені у конструкцію, яка нагадала офіцерові решітку на вентиляційному отворі. На комірі її комбінезона виблискував жовтою емаллю значок авреліан-ської наукової корпорації.

— А можна? — він відразу проникся симпатією до молодої вченої.

— Ходіть сюди, — запросила дівчина, розсуваючи панелі, що відмежовували закуток лабораторного відсіку.

Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькій кабінці, стояв столик із приладами, а стіну перед ним займала чорна панель, яку прем’єр-лейтенант прийняв за оглядовий екран.

— Я Занга, ксенобіолог, — відрекомендувалась дівчина. — А вас, як я чула, звати Со Лай.

— Підслуховувати недобре, Занго.

— Вибачте, але я не підслуховувала. Я ж не винна, що у ТЕКу[4] важко зберегти приватність. Тут всі усе чують і всі усе знають. Тонкі стінки, маленькі приміщення, все скупчено й залюднено. А ваша розмова з Протоном була секретною, так?

— Покажи йому лачара, — клон зайшов до кабінки і присів на край столу. — Офіцер ніколи не бачив живого лачара. Офіцеру буде корисно його побачити.

— Як давно ви на Сельві? — запитала Занга, з відвертою зацікавленістю розглядаючи фігуру прем’єр-лейтенанта, вигідно підкреслену чорним підскафандровим комбінезоном, поверхнею якого зміїлися золотисті лінії терморегуляторів.

— Одинадцять місяців.

— Кажете, що вже були в експедиціях?

— Бував. На екваторі і в Дощовій долині.

— Ескортували вчених?

— Так. Ми охороняли ваших колег, Занго. Ксенобіологів, ксенопалеологів і ще різних-різних «ксено». Їм вдалось зробити цікаві відкриття.

— Тут, у горах, цікавіше. Майже кожного тижня ми знаходимо невідомих науці істот. «Ті-ді»[5] тут також дуже допомагають. Ми дружимо з «ті-ді». Вам у нас сподобається.

— Можливо. Принаймні, знатиму, хто такі лачари.

— Лачарами у нас прийнято називати хижаків Dicrota mesocephali. Тип — інсектоподи, підтип — псевдохеліцерові, клас — павукоподібні, загін — карноцефали, сімейство — дікроти. Дихають за допомогою трахеєподібних органів, отруйні. Броньові щитки, метасома і педіпальпи[6] в них з ратину, надзвичайно міцні. Були випадки, коли лачари розривали покриття комбінезонів. Ми тепер вирізняємо кілька підсімейств лачарів — дікраноцефали, бутани та арахіни. Бутани — найспритніші, арахіни — найотруйніші.