Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
— Ти їх уже бачила? — він знав, що Норта так само відчуває його неспокій, і не намагався його приховати.
— Так, — жінка кінчиками пальців торкнулась його плеча; її обличчя спохмурніло.
Зак-Зак спіймав себе на тому, що вияв її почуттів — дружній доторк — викликає в нього роздратування. Навіть якщо цей вияв щирий. «Невдаха співчуває невдасі», — констатував він і запитав у Норти:
— Вони направду вміють читати думки?
— Я нічого такого не відчула.
— Авжеж…
Цієї миті офіційний сигнал виклику досягнув його внутрішнього комунікатора. Диспетчер карантинної станції запропонував ксенобіологові другого кваліфікаційного класу Циланові Зак-Заку пройти до кімнати номер дванадцять у дослідницькому блоці «С» для співбесіди з повноважними представницями планети Піфії. Ксенобіолог подумки підтвердив, що отримав запрошення. Ментальний сенсор комунікатора вловив його думку-згоду, перетворив її на словоформу і відправив диспетчерові. Норта посміхнулась Заку на знак підтримки. Він змусив себе відповісти доречним розтягуванням лицевих м’язів.
Вже входячи до осьового коридору блоку «С», Зак-Зак подумки зауважив, що за всі сім років роботи на Сельві він ніколи не був у дванадцятій кімнаті дослідницької частини станції «Манджу-ІІ». Хоча кімната містилась поряд з лабораторією, якою він керував, та з боксами, де зберігались біологічні матеріали, зібрані експедиціями на поверхні планети. Бувало, що за стандартний день[1] він десятки разів проходив повз дванадцяту кімнату. Її вхідний люк перекреслювала діагональна яскраво-червона смуга. Вона попереджала, що дана частина залюдненого простору станції належить до виключної компетенції імперської Служби Запобігання. З нею контактували науковці-керівники, котрі мали вищі від Зак-Закових кваліфікаційні категорії і допуски. Й не можна було сказати, що така відстороненість від справ таємної канцелярії сильно засмучувала ксенобіолога.
Він на мить зупинився перед люком із червоною смугою, потім торкнувся сенсора — і захисна мембрана зникла. Кімната за нею виявилась суцільною «червоною зоною». Себто приміщенням, захищеним силовими полями від усіх видів прослуховування і ментальних впливів. Ксенобіолог бував у подібних приміщеннях перед університетськими випускними іспитами. Тоді вербувальники Зоряного Флоту проводили з ним довгі виснажливі співбесіди. Він ледве відбився від контракту з військовими. Спогади, які виринули з його пам’яті на порозі «червоної зони», не були приємними.
З низької канапи назустріч Зак-Заку підвелася струнка жінка з вузьким обличчям і блакитно-сірими очима. Ще одна представниця планети Піфії, майже дівчинка, не відривала очей від панелі оглядового екрана, де вже можна було роздивитись вершини скель-хмарочосів Аль-Крансу, відомих сельвістам під назвою Мечів Творіння. Юна піфійка граційно обернулася в бік гостя «червоної зони» й привітала його легким нахилом голови. Сіро-сріблясті комбінезони представниць Планети Жінок здалися Зак-Закові невиразними і простацькими, подібними до уніформи станційних службовців.
«Ось тобі й славнозвісні піфійські відьми!» — подумав ксенобіолог, який очікував побачити горбоносих стариць у червоних мантіях, прикрашених діадемами і золотими ланцюгами. Саме так зображали піфійських Знаючих у тих історичних і пригодницьких серіалах, які виробляли симуляторні студії на Випереджуючих планетах.
— Вітаємо тебе, докторе Зак-Зак! — мовила старша.
— Можна просто «Зак», — дозволив ксенобіолог, шукаючи, де б присісти.
— Ти здивований нашим запрошенням? — запитала молодша, вказуючи Закові на крісло, яке наче виросло з підлоги. — Сідай, у нас буде довга розмова.
— На цій станції є вчені, відомі в провідних університетах Землі й Аврелії, люди з науковими іменами і титулами. Я так подумав: невже представниці Планети Жінок подолали десятки парсеків заради бесіди з пересічним ксенобіологом, який за сім років допрацювався лише до допуску «В»?
— Ти вважаєш себе невдахою? — запитала молодша.
— Почекай ставити запитання, Ді, — зупинила її старша піфійка. — Ми навіть не назвали себе, а це неввічливо. Мене, докторе, звати Преподобна сестра Сайкс, а мою колегу — сестра Дімера.
— Можна «Ді», — посміхнулась Дімера. Посмішка раптово змінила її обличчя. Воно стало відкрито-дитячим, готовим будь-якої миті й до веселого сміху, й до сліз. Так, принаймні, здалося ксенобіологові. Він сказав:
1
Стандартний день відповідає одному обертові навколо вісі планети Землі (0КА01:3).