Пригоди бджілки Майї

Майя поглянула на жука Пеппе: той кілька разів схилився у елегантному поклоні та настовбурчив свої брунатні вусики, немовби два віяла. Реверанс Пеппе страшенно сподобався Майї.

— Які у вас чудові вусики! — захоплено вигукнула бджілка. — Такі гарненькі…

— Ще б пак! — відповів Пеппе, задоволений компліментом. — А хочете подивитися, які вони з іншого боку?

— Коли ваша ласка, — погодилася Майя.

Жук повернув розведені вусики і виставив їх під сонячний промінчик.

— Правда, гарно? — запитав він.

— Ніколи й подумати не могла, що існує така краса, — відповіла Майя. — А от мої вусики якісь зовсім невиразні…

— Ну що ж, — по-філософськи зітхнув жук, — кожному своє. Зате он у вас які гарні очі. І взагалі, ви вся такого гарного золотистого кольору. Це теж непогано!

Маленька Майя аж засяяла від задоволення — ще ніхто і ніколи не хвалив її зовнішності. Бджілку аж розпирало від щастя, і вона гризнула ще меду.

— Мед у вас чудової якості, — мовила Майя.

— Будь ласка, будь ласка, пригощайтеся, — відповів Пеппе, дещо здивований таким вовчим апетитом своєї гості, — це у мене трояндовий мед, із першого урожаю. З ним треба бути обережним, якщо забагато з’їсти, то можна зіпсувати собі шлунок. А якщо вас спрага мучитиме, то я маю росу.

— Я вам вельми вдячна за гостину, — ґречно подякувала Майя, — та мушу летіти у справах…

Жук розплився у посмішці. «Літати, літати — це й усе, що вони знають, — сказав він, — вічні польоти — це у вас, бджіл, у крові. Якщо чесно, то це не для мене — такий темп життя. Ну хіба ж не краще тихо та мило посидіти у затишку? Ви так не вважаєте?»

— Ой, ну що ви! — не погодилася мала вертуха. — Я так люблю літати!

Жук не захотів дискутувати, а лише ввічливо відкинув для неї червону запону дверей.

— Я трішечки вас проведу. Полечу разом з вами, щоби показати пелюстку з чудовим видом. З неї вам і стартувати буде зручніше.

— Щиро вам вдячна, — відповіла Майя, — та я можу злітати з будь-якого місця.

— Хм, добре вам, — зауважив Пеппе. — А от мені, щоби випустити нижні крильця, треба добряче попітніти.

Жук потис на прощання руку Майї та відсунув убік останню запону дверей.

— Ой, Боженько милий, яке блакитне небо! — зраділа Майя. — Прощавайте!

— До побачення, — відповів Пеппе і ще хвилю-другу посидів на одній з найвищих пелюсток, спостерігаючи за малою. Вона навпрошки летіла високо в небо, до золотистого сонечка, до чистого вранішнього повітря. Коли Майя зникла з виду, жук тихо зітхнув і, думаючи про щось своє, повернувся до прохолоди трояндового помешкання. Пеппе відчув, як палає його тіло, хоча ранок лише починався і було доволі прохолодно. Жук затягнув свою ранкову пісеньку, яка дзвінко відлунювала в червоних іскрах трояндового сяйва і теплих сонячних сполохах: