Замогильні записки

Маленька республіка Сен-Мало в ті часи одна відстоювала на морі честь французького прапора. Шхуна приєдналася до флотилії, яку кардинал де Флері послав на допомогу Станіславу, обложеному росіянами в Данцигу. Зійшовши на берег, мій батько взяв участь у пам’ятній битві 29 травня 1734 року, де півтори тисячі французів на чолі з хоробрим бретонцем де Бреаном, графом де Плело, виступили проти сорока тисяч московитів під командуванням Міниха. Де Бреан, дипломат, воїн і поет, загинув, а мій батько був двічі поранений. Він повернувся до Франції і знову найнявся на корабель. Судно зазнало аварії біля берегів Іспанії, в Галісії на батька напали розбійники й обдерли його до нитки; він морем дістався до Байонни і знову появився в отчому будинку. Хоробрість і любов до порядку здобули йому пошану. Він переселився на Антильські острови; у колоніях він розбагатів і заклав нові основи добробуту нашої родини.

Бабуся довірила піклуванню Рене іншого свого сина – П’єра, пана де Шатобріана дю Плессі, чий син, Арман де Шатобріан, був розстріляний за наказом Бонапарта у Страсну п’ятницю 1810 року. Це був один з останніх французьких дворян, що віддали життя за монархію [4]. Мій батько перейняв на себе клопіт про брата, хоча постійні нестатки прищепили йому суворість, яку він зберіг до кінця життя; non ignara mali [5] не завжди йде людині на користь; нещастя вчить не лише м’якості, а й жорсткості.

Пан де Шатобріан був високий, сухорлявий чоловік з орлиним носом, тонкими блідими губами, глибоко посадженими маленькими очима кольору морської хвилі, тобто синьо-зеленими, як у левів і стародавніх варварів. Я ні в кого більше не зустрічав такого погляду: коли в ньому кипіла лють, здавалося, що блискотлива зіниця ось-ось вилетить і уб’є вас, мов куля.

Мій батько був одержимий одною-єдиною пристрастю, пристрастю до свого імені. Його звичайним станом був глибокий смуток, що посилювався з роками, і мовчання, яке порушувалося лише в нападі гніву. Скупий, бо він жив надією повернути своєму імені споконвічний блиск, гордовитий з іншими дворянами на засіданнях Бретонських штатів, суворий зі своїми васалами в Комбурзі, небагатослівний, деспотичний і грізний з домашніми, він усім своїм виглядом викликав страх. Якби він був молодший і дожив до Революції, він відіграв би важливу роль або загинув від рук повсталої голоти. Безперечно, він був людина обдарована: я певен, що, обіймаючи високу посаду у військовому чи цивільному відомстві, він неодмінно укрив би себе славою.