Плетиво (Збірка віршів)
- Автор: Микицей Марія, Баткіліна Юлія
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- ISBN: 9785040602568
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Плетиво (Збірка віршів)». Краткое содержание книги:
Ця історія схожа на казку – і деякою мірою це казка і є. Якось у всесвітній мережі зустрілись дві поетки, які ніколи не бачили одна одну, і почали віршувати. Це стара традиція поетичної розмови, бесіди чи суперечки, яка побутувала не тільки задовго до народження поетес і винайдення інтернету, а й задовго до перших записаних віршів. З такої давньої традиції, відродженої в сучасній мережі, народилась книга Плетиво, у якій всі вірші переплітаються між собою. А яка історія з них складеться саме для вас – відкрийте книгу, щоб дізнатись. Художник Світлана Чебанова.
Перейти на страницу:
* * *
Одразу прийшли самотність і дія друга.
Одразу шалені сльози о другій ночі.
У венах високовольтна бринить напруга,
Над кожним із них почалася своя наруга.
Цей рік – пророчий.
В цей рік їм ламало руки, кришило пальці,
В цей рік їм життя трощили, мов кволі ребра.
Виходили до прибульців неандертальці,
Гаптаркам щасливих доль розламали п’яльці,
А жити треба…
– Мій друже, який із моря сухим виходив,
Який не горів у полум’ї і не спікся,
Коли ти попросиш спокою і свободи?
Чи просто собі води – чи не прийдуть води
Сумного Стікса?
– Моя мовчазна дитино, моя утіхо,
Було у нас тільки літо, а стало – лихо.
І тільки одна електрика піднебесна
У нас воскресне
Скресне
хресне…
Міське
Що наснилось тобі, коли ніч назавжди спливала,
Як всі ночі на світі, як навіть найдовші ночі?
Напрялися із вітром Рамаяна і Калевала —
І що захочеш.
В нас на сходах живуть коти і рудий собака, ну який нам похід світами, яка Ітака, ну які нам іще потрібні магічні знаки? Тільки навіть якщо я уже не дивлюсь новини, я усюди завжди почуваюся наче винна, і яка цьому може бути іще причина? А ніяка.
Під дощем на світанку мерзнуть червоні клени,
Під дощем підступає довга гірка розлука.
І причин накотила сила така силенна —
Повні руки.
Той, хто місто лишає, всі сходи і всі кав’ярні, всі музеї, дахи, хвороби і справи карні, хто іде до усіх вітрів пошукати бою, той повернеться – ненадовго і не собою. То якого потрібно щастя, якого болю і кохання?
Он світанок, і слід уже розмивають зливи,
щоб тепер виглядала сліду твого даремно.
Тільки світ цей такий безмежний і галасливий
і буремний.
Тут легенди і пошесті ходять, неначе протяг,
тут загибель твоя тихенько живе навпроти,
а коли настає їй час розчохлити зброю —
Бог з тобою.
Вічна історія
Досвітнє вогке тепло затопило стайні,
ні розвідки, ні навали, ні сну, ні герця.
Він просить її: «Кохай мене, як востаннє,
і я не помру ніколи, бо так ведеться».
Біла земля до могил промерзає – лютий.
Диханням він зігріває її долоні.
В їх поцілунку – темна п’янка отрута,
та уві сні гонитвою марять коні.
Все, що я хочу – це падати проти сонця і проти неба, в білі водойми, розчахнуті, як обійми, в шал весняного яблучного розмаю. Тільки жене мене клята оця потреба. Кажуть, жадаєш миру – то меч не вийми. А я виймаю.
Він каже: «Я не загину, бо так ведеться.
Тільки триматиму небо і оборону».
Його проводжає вона і стара фортеця
та колотнеча запльованого перону,
де продають воякам пироги з грибами,
де малюків і старших долає спека.
Що з нами буде? Що з нами було? Хіба ми
Можемо бути поряд і так далеко?
Все, що я чую – як тонко співає вітер, і все – ні слова, все, що я бачу – це синє шалене небо, чорне твоє волосся на полотнині. Все, що я знаю – що смерть відімкнула браму, іде на лови, все, що я можу вимовити – про тебе, отак віднині…
Летять лелеки…
Шепіт про поранену берізку
Перейти на страницу: