Плетиво (Збірка віршів)

Майже лицарський романс Це початок. Бере він меч, підіймає щит. А на щиті намальовано щось таке. Наче дракон і птах. За вікном дощить, У центрі міста – хресна хода і пікет тих, що за спасіння безпомічних тюленят, тих, що кажуть, мовляв, король наш – тупа свиня, і ще одного такого підстаркуватого пня. І хтось на вежі яскравий прапор підняв. Вона йому каже: «Господи, поможи!». Але він не бог – і навіть близько не бог. В сусіда є лавка й лампа, а в лампі – джин, та магія не врятує уже обох. «Нехай ми будемо прохолодні чи ще нестерпні, двадцять років у шлюбі, і я – еталонне стерво, нехай у нас іще щось маленьке росте, бо я не можу без тебе, ніяк не можу без тебе». Він усміхається, бо ці слова йому личать. Він плаче в своєму серці, бо він же лицар. Ідуть по троє, ідуть за світлом, несуть плакати. Моя ти доле, чому ти падло, чому така ти?