Чекаючи на Боджанґлза

Завдяки грошам, заробленим на гаражах, тато купив невеличкий гарний замок в Іспанії, далеко на Півдні. Туди треба було трохи під’їхати машиною, трохи підлетіти літаком, ще трохи під’їхати машиною, а також у дорогу слід було запастися терпінням. В горах, трохи вгорі над зовсім білим селищем, де ніколи нікого не траплялося на вулицях по обіді, але було людно вечорами, з палацу виднілися тільки соснові ліси, майже нічого, крім них. В куточку справа — ще тераси, де росло багато оливкових, апельсинових і мигдалевих дерев, що стояли просто на березі молочно-блакитного озера, з одного боку загородженого величною дамбою. Тато сказав мені, що це він збудував і що без дамби вся вода з озера витекла б. Мені було важко в це повірити, бо в нас вдома ніяких інструментів не було взагалі, тож думав, що він трохи перебільшує. Неподалік було море, його береги заповнювали люди: на пляжах, у багатоповерхівках, ресторанах, корках — це було дуже несподівано. Мама говорила, що не розуміє тих, хто їде у відпустку з одного міста в інше, вона пояснила, що пляжі забруднені людьми, котрі мастили себе чимось жирним, аби краще засмагнути, попри те, що ті люди і так уже були і огрядні, і жирні, а ще від усього цього багато шуму, та й пахне погано. Нам це не заважало засмагати на невеличких пляжах біля озера, вони були достатньо великі, аби там помістилося три рушники, і це було краще, ніж ті інші пляжі. На даху замку розкинулася велика тераса з хмарами жасмину, що мали власну чесноту — вони добре пахли. Вид був направду видовищним. Від нього моїм батькам весь час хотілося пити, тому вони пили вино з фруктами, тож вдень ми фрукти їли, а вночі ми фрукти пили, ще й танцювали. Звичайно, з нами мандрував і Містер Боджанґлз, згодом до нашого товариства долучалася і Мадемуазель Надмірність, забирати її ми ходили в аеропорт, бо вона мала дуже особливий статус. Птаха подорожувала в коробці з дірочками, звідти виглядали тільки її голова та шия, тому, звичайно ж, вона голосно кричала, і в цьому випадку точно не без причини. Аби разом їсти фрукти, танцювати та засмагати на березі озера, батьки запрошували всіх своїх друзів, яким це місце видавалося справжнім раєм, і не було жодних підстав вважати інакше. Я міг їздити в цей рай, коли хотів, але радше тоді, коли так вирішували батьки.