Віннету І

Здавалося, що він закінчив працювати із замкóм і витягнув із ящика залізний багатокутник, кути якого почав шліфувати. Я побачив, що кожна з численних сторін має отвір.

Він так зосередився на цій роботі, що наче й забув про мою присутність. Його очі блищали, і коли він час від часу дивився на свою роботу, я бачив на його обличчі майже любовний вираз. Цей шматок заліза, здається, мав для нього особливу цінність. Мені було цікаво довідатися чому. Тож я запитав у нього:

— З цього також буде якась деталь рушниці, містере Генрі?

— Так, — відповів він після паузи, так, ніби спершу мусив пригадати, що я досі тут.

— Але я не знаю жодного виду зброї, яка мала б таку деталь, — зауважив я.

— Повірте мені. Ще буде така зброя. Називатиметься марка «Генрі».

— Ага, новий винахід?

— Так.

— Тоді вибачте, що питаю. Це, мабуть, таємниця?

Він довго вдивлявся в усі отвори, повертав шматок заліза у різні боки, кілька разів приставляв його до замкá.

— Так, це таємниця. Але я вам довіряю, бо знаю, що вмієте мовчати, попри те, що ви — абсолютний ґрінгорн. Тому я скажу вам, що це буде. Це буде штуцер із багатьма зарядами, на двадцять п’ять куль.

— Неможливо!

— Мовчіть! Я не настільки дурний, щоби братися за щось неможливе.

— У такому разі вам справді потрібні отвори для всіх двадцяти п’яти куль!

— І вони в мене є.

— Але тоді вся ця конструкція стане такою громіздкою і незручною, що важко буде стріляти.

— Усі ці отвори — в одному блоці, він дуже зручний і зовсім не заважає. Ось цей шматок заліза — це і є такий блок.

— Гм! Я не дуже розуміюся на тонкощах вашого фаху, але скажіть, будь ласка, як ви впоралися з перегрівом? Хіба така рушниця не перегріватиметься?

— Ні. Матеріал, із якого зроблений замóк, і спосіб його виготовлення — це моя таємниця. А, до речі, хіба завжди необхідно робити всі двадцять п’ять пострілів один за одним?

— Доволі рідко.

— Ну власне! У цьому блоці міститься куля, якою рухає спеціальний механізм. У двадцяти п’яти отворах усередині міститься відповідна кількість патронів. Під час кожного пострілу куля підсовується далі і пропихає у замóк наступний патрон. Я дуже довго над цим думав, усе ніяк не міг знайти правильного рішення. Але, здається, нарешті вдалося. У мене вже й зараз репутація доброго зброяра, але після цього винаходу я стану знаменитим, справді знаменитим і зароблю багато грошей.

— А також нечисте сумління!

Генрі здивовано подивився на мене, а потім запитав:

— Нечисте сумління? Чому?

— Вам не здається, що вбивця повинен мати нечисте сумління?

— Ну, знаєте! Ви хочете сказати, що це я вбивця?

— Наразі ще ні, але незабаром станете, бо сприяння вбивству — це такий самий злочин, як і саме вбивство.

— Чорт забирай! Я не збираюся сприяти вбивству.

— Одному вбивству? Я говорю про масові вбивства! Ви тільки подумайте: якщо ви сконструюєте рушницю, яка може випустити одну за одною двадцять п’ять куль, і ця рушниця потрапить до рук першого-ліпшого ідіота, то вже незабаром по всіх околицях, у прерії, у лісах і долинах, у горах, всюди почнуться вбивства за вбивствами. Бідних індіанців вистрілюватимуть, як койотів[13], і через кілька років не залишиться жодного індіанця! Ви хочете мати це на своєму сумлінні?