Віннету І

Але Ви не подумайте, що я знав або мав хоч найменшу підозру, що таке образливе прізвисько може стосуватися й мене! О ні! Бо найприкметнішою особливістю кожного ґрінгорна є те, що «зеленими» він може вважати усіх, але тільки не себе самого!

Навпаки, я вважав себе надзвичайно розумним і досвідченим, бо ж, як то кажуть, здобув вищу освіту й ніколи не боявся іспитів. А те, що життя стає справжньою і єдиною школою, в якій ти щодня і щогодини мусиш складати іспити перед серйозною комісією, про це я тоді у своїй юності і не здогадувався. Мені було тісно на батьківщині, я мріяв розширити горизонти, щоби згодом краще дбати про своїх близьких. Це, а також вроджений потяг до дії привели мене за океан до Сполучених Штатів, де на той час були набагато кращі умови для юнака, який хотів чогось досягнути в житті. Я міг би знайти собі непогане місце у східних штатах, але мені кортіло на захід. То тут, то там я заробив трохи грошей і незабаром прибув до Сент-Луїса[12], зовні бездоганний і з почуттям великої радості та відваги. Доля привела мене в німецьку родину, де я влаштувався домашнім учителем. У цьому колі обертався такий собі дивак містер Генрі: він виготовляв зброю і виконував свою роботу з самопосвятою справжнього митця, зі старосвітською гордістю називаючи себе містером Генрі, зброярем.

Цей чоловік дуже любив людей, хоча зовні скидався радше на людиноненависника: він ні з ким не дружив, окрім уже згаданої родини, і навіть зі своїми клієнтами спілкувався так грубо і фамільярно, що вони зверталися до нього лише тому, що його вироби вирізнялися надзвичайно високою якістю. Він втратив дружину і дітей через якесь жахливе нещастя, але ніколи не розповідав про це, хоча з його натяків я зрозумів, що вони загинули під час бандитського нападу. І саме це зробило його таким брутальним. Він, мабуть, і сам не здогадувався, що став справжнім хамом. Але в глибині душі він був м’яким і добросердим, і я часто бачив, як зволожувалися його очі, коли я розповідав про свою батьківщину і домашніх, за якими сумував і досі сумую.