Книга вигаданих істот
- Автор: Борхес Хорхе Луис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-297-0
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Книга вигаданих істот». Краткое содержание книги:
Мітель Асін Паласіос{21} оповідає про одного містика з Мурсії{22}, який у XIII столітті в притчі, названій ним «Книга про нічну подорож до величі Всеблагого», зробив Бурака символом божественної любові. В іншому тексті згадується «Бурак з чистими намірами».
Валькірії
У стародавніх германських мовах Валькірія — «та, що обирає мертвих». Вони описані в англосакському замовлянні проти неврологічного болю, однак не названі безпосередньо:
«Мов громовиці, так, мов громовиці, у високості верхи вони скакали.
Зважливі були, коли по землі скакали.
Могутні діви…»
Ми не знаємо, якими їх уявляли люди в Німеччині чи Австрії; у скандинавській міфології це озброєні прекрасні діви. Зазвичай їх троє.
Вони обирали загиблих у битві та відносили їхні душі в епічний рай Одіна — склепіння там було зі щирого золота, а освітлювали його не ліхтарі, а мечі. Від світанку воїни в цьому раю билися на смерть, а потім воскресали та разом бенкетували: на божественному бенкеті їх частували м’ясом безсмертного вепра та раз по раз підносили їм роги з медом.
Під дедалі сильнішим впливом християнства саме поняття [слово] Валькірія виродилося; один суддя в середньовічній Англії наказав спалити якусь бідолашну жінку, звинувативши її в тому, що вона Валькірія, тобто відьма.
Василіск
З плином століть Василіск ставав усе потворнішим і страшнішим, а тепер про нього взагалі забули. Його ім’я означає «маленький цар»; Пліній Старший{23} (VIII, 33) згадує Василіска як змію зі світлою плямою у формі корони на голові. Від доби Середньовіччя це вже чотириногий півень у короні, з жовтим пір’ям, великими колючими крилами та зміїним хвостом, що на кінці має пазур або другу півнячу голову. Зміна образу зумовлює і зміну імені. Чосер{24} у XIV столітті каже про базиліпівня. На одній з гравюр, що ілюструють «Природну історію змій і драконів» Альдрованді{25}, його зображено з лускою замість пір’я та вісьмома ногами[7].
Незмінною залишається вбивча сила його погляду. Очі горгон змушували кам’яніти; Лукан оповідає, що з крові однієї з них, Медузи, народилися всі змії Лівії: Гаспид, Амфісбена, Носата Гадюка та Василіск. Відповідний уривок знаходимо в дев’ятій книзі «Фарсалії»:
Василіск живе в пустелі; радше навіть утворює пустелю. До його ніг падають мертві птахи, поряд з ним гниють плоди; вода в річках, де він тамує спрагу, залишається отруйною впродовж століть. Пліній стверджував, що від його погляду розколюється каміння та займаються пасовиська. Його вбиває запах ласиці; за Середньовіччя вважали, що вбивчим для нього є спів півня. Досвідчені мандрівники, збираючись перетнути незнайому місцевість, брали в дорогу півнів. Іншою зброєю було дзеркало; власний вигляд спопеляє Василіска, наче удар блискавки.
Християнські енциклопедисти відкинули міфологічні вигадки «Фарсалії» та прагнули раціонально пояснити походження Василіска. (Вони мусили вірити в нього, оскільки Вульгата{26} перекладає як «василіск» гебрайське слово Tsepha, що є назвою отруйного плазуна.) Найбільш прийнятною виявилася гіпотеза про яйце неправильної форми, відкладене півнем і висиджене змією чи жабою. У XVII столітті сер Томас Браун проголосив це припущення так само жахливим, як і поріддя Василіска. Тоді ж Кеведо{27} написав романс «Василіск», де є такі рядки:
7
Вісім ніг, згідно з «Молодшою Еддою», має кінь Одіна (прим. авт.).