Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Україна!
— Понад усе! — махнув патетично рукою і награно вирячив очі.
— Ну, ти, батя, даєш… — зі смішком промовив Єгор. — Це не заразне?
— Ще й яке заразне! — заявив з посмішкою й оглянув сина з ніг до голови. — І щоб стрічку собі жовто-блакитну присобачив до курточки. Ми ж патріоти. А ще у нас ввечері важлива зустріч. Поки ці дебіли будуть мітингувати, — знову повів рукою в бік залюдненого Майдану, — треба людям допомогти поділити портфелі. Думаю, ми можемо кинути в горнило революції ще кілька мільйонів уйов[4], щоб портфелі отримали наші люди.
— Да-а, батя… я думав, я — цинік… А мені ще у тебе вчитися й вчитися… — враз щось пригадав, запнувшись. — Тільки… що буде, як вилізе наша історія з Топольницьким?
— Не зрозумів? — подивився здивовано на сина. — Що за Топольницький? Той що його тітушки вкрали, а потім вбили, ще коли були безпорядки на Грушевського?.. — не розуміюче знизав плічми. — А ми тут до чого?
— Так пацани його в нас на складах тримали перед тим як… — смикнув головою і знову залився червоною фарбою. — Як того, ну… — знову смикнув головою, мовляв, убили. — Сцикотно щось мені, — зізнався, — від цих майданутих потвор можна очікувати, чого завгодно.
— Тільки не намочи штанців, Єгорка, — заржав Василь Миронович. — А батя все порішає. Золотий час настав! Час фантастичних рішень! І жодні трупи не стануть у нас на шляху… Ну, а поки — я в штаб революції, а ти їдь в офіс. Я подзвоню, можливо, у нас там нині будуть гості. Організуєш прийом.
Єгор пхинькнув:
— Девочек вызывать? Или лучше мальчиков? Так сказать, идя в ногу со временем…
— Нє-нє, — хижо посміхнувся Василь Миронович. — Зараз такий час, що все буде по-чесному. Ніяких дєвочок. Тільки бухло і бабки. Багато бухла і багато бабок.
— Багато бухла і багато бабок, — задумливо повторив за батьком син і додав: — змінюється тільки порядок: раніше було — спочатку бабки, а потім бухло. Це важливе досягнення нашого Майдану.
Батько задоволено розсміявся. На цьому вони й розійшлись.
Єгор повертався до «Салюту» повз Маріїнський парк, де досі стояло кілька наметів тітушок. Але їх самих вже не було. Майданівці отримали багаті трофеї — польові кухні, намети, амуніцію, теплий одяг, багаті продуктові запаси та ліки. Утім мародерства тут не було помітно. Сотники і взводні переписували майно, що залишилося від антимайдану, сортували, складували його.
Єгор невдоволено дивився на це і нервував, бо багато добра, що тут було, придбали за його кошти. Зокрема сцену і апаратуру на ній. Її вже майже розібрали хазяйновиті майданівці. Він на те тільки креснув зубами і пробурмотів під носа батькові слова: «Програв, плати, Єгорка»… Ближче до станції метро Арсенальна він побачив групу чоловіків з жовто-блакитними пов’язками на рукавах, але… когось вони нагадували…
Точно, це було близько місяця тому…
Нарцис і його команда
Тоді вечірній Київ був сірим, настороженим, чужим, тривожним. Він вийшов з авто біля Будинку офіцерів і одразу зіщулився від собачого холоду. Здалеку, з Майдану Незалежності, лунала музика. Майдануті вже другий тиждень святкували Різдво. Колядки не припинялись ні вдень, ні вночі. Їх перебивали щогодинні молитви і гімн. «Дебилы, сраные дебилы! — подумав Єгор, потягнувши носом тонкий запах диму, що висів у повітрі. — Как они достали со своим майданом! Еще и мороз этот гадский! Брр-р-р-р! Как холодно, блядь»! Мороз і справді був такий лютий, що довелось одягати підштаники і теплу куртку. А він цього не любив і завжди намагався показувати, що він справжній мужик, загартований і правильний, тому ходив легко одягненим і без шапки у найлютіші морози.
На посту при вході в те, що називалось «антимайдан», стояло п’ятеро мусорів і двоє тітушок. Вони тупцювали на місці від холоду, постеливши під ноги фанерки, і травили анекдоти. Ця компанія збоку мала досить войовничий вигляд, підкріплений спиртним. Коли Єгор підійшов до них, мусор запитав:
— Т-т-ти куда, казьол?
Єгор від несподіванки аж закляк на місці. До нього, синка багатого татка, востаннє так звертались хулігани у школі, коли чмирили в шкільному сортирі та відбирали гроші. І зараз це звертання його навіть злякало, ніби відштовхнуло. Він проковтнув грудку страху у горлі, почервонів і набундючено сказав:
— К Зинченке, я ваш спонсор…
— А-а, ну, давай, топай… — відказав один з тітушок. — Только бегом, а то Зина уже накидался в хлам. Заснет, хуй ты его разбудишь. Он пьет редко, но метко.
4
Від скорочення: «у.о.», «у.е.» — «умовна одиниця» або «условная единица», що тут означає долари США (жарг.).