Гра на багатьох барабанчиках

Здобуття Єрусалима. Ратен 1675

Щоби викопати Кедрон, триста селян працювали ціле літо 1675 року. Злостилися, бо жнива, бо другі сінокоси, бо щось там ще. Завжди, коли розмовляв з ними, усе зводилося до їжі: борошно, капуста, картопля, м’ясо (очі в них тоді блищали, як у псів). «Хіба це можливо, — писав він дружині, яка проводила літо в Баварії, — що і вони, і ми походимо від одних батьків, від Адама і Єви?» І тут же в наступному рядочку відповідав собі: «Неможливо. В історії людського роду має бути якась неточність, бо мене провадять великі ідеї, вони ж піклуються лише про тіло і до тіла все зводять. Навіть не знаю, чи вони розуміють, що я їм кажу».

То правда, дивилися на нього спідлоба, якось підозріло, недовірливо. А у хвилини, коли забувалися, була в їхньому погляді ненависть. Якби знову, не дай Боже, вибухнула якась війна, якась смута, як кільканадцять років тому, рушили би на замок, не зморгнувши оком, щоби нищити й плюндрувати. Мабуть, не спало би їм навіть на думку, щоби красти жирандолі, гобелени і китайську порцеляну, вони воліли би знищити їх, рознести на друзки, як ні до чого не придатне добро, як рафіновану розкіш. Може, — уїдливо думав він, — якби оті чудеса в замку були зроблені з хліба, м’яса і картоплі з салом, тоді змогли би віддати їм належне. Революція швидко перетворилася б у споживання, бунт — у поглинання, тиша після битви розносила би відголоси пердіння й стогонів у кущах. Завжди так буває.