Таємний посол. Том 2
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3997-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Таємний посол. Том 2». Краткое содержание книги:
До видання увійшли третя і четверта книги тетралогії.
— Арсене, ти?
— Я, мамо! Я!
— Боже мій!
Вона хутко впустила його в сіни.
— У хаті чужих немає? — спитав тихо.
— Немає, — грюкнула засувом і припала в темряві до холодного синового кожуха. Прошепотіла: — Арсенчику, дитино моя!
Ввійшли до хати. Дідусь Онопрій кинувся до внука, схлипнув радісно.
— Соколику! Звідки ти?
Арсен обняв дідуся і обвів оком кімнату. Нікого.
— А де ж Златка? Стеха?.. Де Младен, Ненко та Якуб?
На мить у хаті стало тихо. Тільки потріскувала скіпа, і від її жовтавого світла покоєм бродили примхливі загадкові тіні. Арсенові враз стало страшно. Чому ж мовчать матуся й дідусь?
— Ну? Кажіть же!
— Покликали їх до гетьмана… А що там — невідомо. Тільки наказали вдягнутися по–святковому, — тихо проказала мати.
У Арсена похололо серце.
— І що ж — їх кожного вечора кличуть до гетьмана?
— Ні, сьогодні перший раз.
— А Младен, Ненко, Якуб?.. Що вони там роблять?
— Вони поступили на службу до яничарів… Казали — так треба… Тож і їх покликано сьогодні…
— Ага, ось як, — Арсен полегшено зітхнув.
Однак тривога не полишала його. Хіба місце молодим гарним дівчатам серед кровожерливих вояків Юрася Хмельницького, людей без роду і племені, які злетілися сюди з усіх усюд, щоб тільки якось пережити голодне лихоліття?
— Матусю, дідусю, слухайте мене уважно, — промовив, сідаючи на ослін і садовлячи обабіч себе рідних. — Я тут не сам… Зі мною і Роман, і пан Мартин, і Яцько, і ніжинський козак Гурко, якого запорожці прозвали Палієм. Передайте Младенові, Ненкові і Якубові, що ми приїхали, щоб визволити вас. Мої товариші залишилися у одної старенької бабусі, яка живе самотньо над ставом. — Арсен розповів, як знайти хатину бабусі Секлети. — Якщо я не побачу їх, хай прийдуть завтра ввечері до нас… А зараз я повинен іти… Де живе гетьман?
— Арсене, що ти надумав? Іти до гетьмана? — кинулася мати.
— Я повинен усе розвідати. Можливо, їм потрібна моя допомога… То де живе гетьман?
— Його будинок — на тому боці майдану. Якраз перед ґанком — два високі осокори, а на подвір’ї — конюшня та військовий склад, — пояснив дідусь Онопрій.
— А варта?
— Варта тільки всередині… Та біля воріт.
— Ага, гаразд… За мене не бійтеся, рідненькі… Може, ще сю ніч ми всі будемо в безпечному місці. Тільки б поталанило…
Він обняв матір і діда і швидко вийшов з хати.
Хурделиця не стихала. Арсен підняв комір кожуха і, підштовхуваний вітром, попростував через засніжений майдан.
Будинок гетьмана, незважаючи на снігову завірюху, неважко було знайти: всі вікна у ньому світилися. А перед ґанком, як казав дідусь Онопрій, стрімко здіймалися вгору два струнких осокори.
Пересвідчившись, що поблизу нікого не видно, Арсен сміливо наблизився до освітленого вікна і припав до шибки. Однак нічого не побачив: на вікнах занавіски… Він перейшов до другого вікна. Але й тут його ждало розчарування.
Обійшовши півхати, він опинився в дворі. Не помічаючи нічого підозрілого, через замет перебрався до двох яскраво освітлених вікон, з яких долинали голоси, і здерся на прикидану снігом купу дров, щоб заглянути поверх занавісок. Раптом з–за хати вийшло троє. Арсен зразу зрозумів, що це — підпилі старшини, і вилаяв себе у думці за необачність. Тепер доведеться або тікати (а це означало б, що підніметься через хвилину на ноги вся Викітка), або ж піти на ризикований шлях і спокійно, вигадавши правдоподібну причину, пояснити, чому опинився тут, під вікнами гетьманського дому.
Побачивши незнайомця, якого добре було видно супроти освітленого вікна, старшини на якусь мить розгубилися і, зупинившись, мовчки дивилися на нього. Потім один спитав:
— Гей, ти хто такий? Що тут робиш? — Вони оточили Арсена.
— Добрий вечір, — миролюбно привітався козак.
— Добрий вечір, — спантеличено відповіли старшини, приглядаючись до незнайомця. — Ти що за один?
— Мені потрібно до гетьмана… Я прибув із Запорожжя.
— Дідько тебе візьми, як же ти сюди потрапив? Ворота ж охороняються!
— А мене пропустили разом з загоном, який щойно входив до посаду… Ніхто й уваги не звернув.
— Ох, диявол!.. Тс–с–с! Нікому про це ні слова. А то гетьман дізнається — голови всім нам постинає… Лихий би тебе забрав!
Старшини були налякані. Гетьман жартувати не любив: дізнається — враз комусь пропише сотню київ!