Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

ехід на наступний рівень, та ні — вписався точно, в’їхав куди треба і залишаю позаду Поля, який, схоже, зазнав аварії, він уже знову на ногах, але швидкість у нього в кілька разів менша за мою, тому я обганяю його, перш ніж він устиг зібратися, однак тепер треба обережно вибирати швидкість, бо попереду різкий поворот наліво і спуск в улоговину, де знову трапляються важкі вантажівки, але я уникаю зіткнення і при переході на наступний рівень йду вже третім, попереду залишаються ще два кола, тому я неодмінно виграю і знову отримаю долари, які підсумовуються з попередніми, ось я і розжився на долари, і непогано розжився, та тут раптом я відчув, що і перемога, і гроші перестали бути для мене головним, головне — це наша дружба, спайка з рештою хлопців, заради неї-то я і готовий продовжувати цю справу, думаю я, ми з хлопцями їздимо по всьому світу і цілий рік беремо участь у мотокросах, ми літаємо на одному літаку, а з Арнольдом у нас навіть встановився хороший приятельський тон, трохи грубуватий, та водночас теплий, і немає, напевно, таких речей, про які ми не могли б із ним поговорити, ми впевнені, що можемо покластися один на одного, невпинні змагання сильно тиснуть на психіку, мало кому відомо, як виснажує цей тиск, а ось ці хлопці знають, нам звичне це відчуття, і всі разом — ми чудова команда. І от нарешті, після нескінченної кількості ландшафтів, і трас, і годин, ми раптом потрапляємо на трасу, де я відчуваю, що повернувся додому, раптово вона відкрилася переді мною, я цього не очікував, та ось вона тут, і, виїхавши на неї, я відчуваю таке душевне хвилювання, що опиняюся не в змозі тримати гоночний темп, до того я зворушений, я відчуваю себе колишнім, тут усе так, як було в околицях літнього будиночка, яким володіла моя сім’я, коли я був маленьким; пасма пагорбів, порослих хвойним лісом, простори, що відкриваються з вершин, і гірський хребет, що простягнувся вдалечині, все точнісінько, як тоді навколо літнього будиночка, сонце так само осяює схил пагорба, так само лягають тіні, мені здається, що я впізнаю окремі дерева і запахи, я впізнав цей запах — запах підталого снігу, вологий запах весняного лісу і свіжого повітря, і токування тетеруків на світанку; це понад мої сили — знову опинитися тут разом з друзями-мотоциклістами, показувати їм мої рідні місця, всю цю розкіш; я зупиняю мотоцикл і цілком віддаюся своїм переживанням, а вони продовжують робити коло за колом; я подумав, що можу потім скасувати цю гру і почати її заново, тоді я все одно виграю, от тільки спершу оговтаюся, проте варто було мені ще трохи постояти, як знову хлинула вода, вода мене наздогнала, і виявилося, що в грі теж присутня вода, а я-то вже було повірив, що гра водонепроникна, та тут мене здолала ностальгія, а ностальгія — це вода, зазвичай мені вдається не піддаватися ностальгії та іншим почуттям, але тепер уже пізно, вона вже тут, ностальгія заволоділа мною зі страшною силою, а хлопці, мабуть, і не здогадуються, що відбувається, просто бачать, що я зупинив мотоцикл і стою на дорозі; може, вони подумали, що у мене неполадки з двигуном: а що ще вони могли подумати, я ж найкращий гонщик, завжди перемагаю, а тут раптом став і стою, і навколо мене здіймаються води, бо мене захопила ностальгія, я згадав минуле, засумував, а я ж зазвичай не підпускаю ці почуття, я вгамовую їх, а тут от не стримався, підпустив їх до себе, не вгамував, на якусь коротку мить втратив пильність, і цього виявилося достатньо, я забув про захист, а про нього ніколи не можна забувати, це небезпечно для життя, бо, ледве забудешся, — тут туга і нахлине з усією силою, спогади накотяться гігантською хвилею і впадуть водоспадом, і ось вони вже залили все навколо, сталося те, чого я за всяку ціну намагаюся уникнути; сідаючи за цю гру, я був таким упевненим, що тут уже спогади й туга у жодному випадку мене не наздоженуть, я навмисне вирішив грати, замість того щоб спати, адже той, хто не спить, не бачить снів, той, хто зайнятий комп’ютерними гонками, не бачить снів, а тому, хто не бачить снів, не насниться вода, і от вода тут, і це набагато страшніше, ніж буває уві сні, я стою по коліна у воді, а вона все прибуває, розливаючись по місцевості, яка так схожа на ту, де стояв наш літній будиночок, коли я був маленьким, я повернувся сюди вперше за багато років, але будиночка не видно, та він уже й не наш, і сім’я вже не сім’я, вона змінилася, і чорт би забрав ці сім’ї, які перестають бути сім’ями, не знаю, як ще влучніше висловитися, — словом, чорт би все це забрав, думаю я і не можу стримати сліз; що ж це робиться, думаю я, ви тільки подивіться на мене — я ж найкращий і найвідважніший гонщик з усіх мотоциклістів, що довів у незліченних змаганнях свою витривалість і тверезу розважливість, і ось я стою і плачу, мов хлопчисько, як дитина, яку раптом охопила туга за рідним домом, бо місцевість і сонячне світло на схилі пагорба раптово нагадали їй те, чого ніколи вже не повернеш, — будиночок, який ніколи не повернеться, сім’ю, яка ніколи не повернеться, дідуся з бабусею, які ніколи не повернуться, бабусю, яка в день 17 травня завжди пригощала колою, і ось кола як була, так і залишилася, і 17 травня як було, так і повторюється щороку з чистими вулицями, а бабусина кола і бабусине 17 травня вже ніколи не повернуться, і сама бабуся не повернеться, а я любив її, любив же, і хай спочиває з миром, та й не треба мені, щоб неодмінно те ж саме знову повернулося, бо це неможливо, і я розумію, що неможливо, але я хочу додому, я хочу додому будь-що, а дому вже немає, ніде немає у мене дому, і в цьому джерело страждання, це і є те саме, звідки береться вода, її джерело в тому, що всюди дім і ніде немає дому, що додому неможливо повернутися, бо повернутися — значить, навчитися жити без нього.