Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Бім не спить. Весь цей час у нього в кімнаті було тихо, але зараз до мене долинули звідти якісь звуки, і я встаю, щоб з’ясувати, у чому справа. Підійшовши до дверей, я постукав; я навмисне спочатку стукаю, бо надивився кінофільмів і телесеріалів про те, як підлітки переживають, коли батьки приводять додому своїх нових коханців, і хоча ми з Сестрою ніякі не коханці, я не відкидаю того, що Бім міг так вирішити, і ці думки викликали у нього ревнощі, здивування, образу — мало як це могло повернутися в голові підлітка, подумав я і тому спочатку постукав, показуючи йому, що поважаю його особисту територію і чекаю, коли він дозволить мені зайти, якщо він не проти, а якщо він проти, я не буду наполягати, а краще повернуся до себе на диван і продовжу роботу над нотатками про Фінляндію, у мене ще купа роботи, є ще маса речей, на які я не встиг звернути увагу чи якось торкнутися, здебільшого, мабуть, таких, яких краще й не знати; стукаючи до Біма, я ніби кажу йому: «Привіт, друже! Я прийшов з миром!» Нарешті Бім відгукнувся; отримавши дозвіл, я відчиняю двері і бачу: Бім в одних трусах сидить перед комп’ютером. Він грає в мотоциклетні гонки — забавка безневинна та водночас, як я про це читав, розвиває моторику руки і здатність вирішувати проблеми в інших сферах життя; я не поділяю скептичного ставлення до комп’ютерних ігор, не поділяю і хочу ясно дати зрозуміти це Біму, щоб він знав мою позицію. Цікаво! — кажу я. Але слово вибране невдало. Хто ж так робить: увійти в кімнату підлітка і сказати «Цікаво!» Підліток на це подумає: «Пішов ти зі своїм „цікаво“!» Треба було вибрати інше слово, але що сказано, те сказано. Я сідаю на ліжко і дивлюся, як він грає. У нього непогано виходить.