"Володар Всесвіту"
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1955
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «"Володар Всесвіту"». Краткое содержание книги:
На вулиці Сент Ендрюс Роуд, біля головного поліцейського управління, оточеного, наче справжня фортеця, кількома рядами колючого дроту, до лімузина й бронетранспортера приєднався ще й середній танк. При виїзді з міста ця невеличка колона затрималась, поки знімали з дороги численні міни, а потім подалася автострадою на перешийок Кра, — до дамби, яка з'єднує острів Сінгапур з власне Малайєю. І тільки дуже обмежене число осіб знало, що в чорному лімузині їде містер Паркер.
Мільйонер важив своїм життям: партизани знову з'явилися поблизу Сінгапура. Звісно, краще було б скористатися з вертольота, але після однієї повітряної катастрофи, яка, на щастя, скінчилась благополучно, Паркер боявся навіть підходити до літака. Та, зрештою, і вертоліт не давав повної гарантії під час недавнього нальоту на військовий аеродром партизани захопили батарею зенітних гармат і перегнали на свою територію кілька реактивних винищувачів.
Кожен рух містера Паркера, кожна витрачена ним хвилина були варті великих грошей. А увесь загалом він коштував понад півмільярда доларів, і можна було сподіватися, що після успішного розгрому англійської «Денлоп Раббер компанії» ця сума подвоїться. Отже, тільки дуже великий бізнес змусив мільйонера кинути всі справи й податися в глиб Малайї.
Генрі Харвуд повідомив, що закінчив побудову нового інтегратора і готовий продемонструвати його дію. Поміж рядками листа Паркер прочитав натяк на те, що Харвуд ще не домовився з Кніпсом остаточно і навіть ладен порвати з ним. Це вимагало негайних дій.
Ясно, коли б існувала щонайменша можливість викликати Генрі Харвуда разом з його апаратами до себе, мільйонер зробив би це негайно. Але на перешкоді стояло багато причин, і найголовніша з них та, що в Сінгапурі не вдалося б здійснити того досліду на чорношкірих, який тільки й дасть змогу встановити ефективність нової зброї.
І ось містер Паркер, зіщулившись у куточку просторої комфортабельної машини, мчить автострадою через джунглі, звідки кожну мить може пролунати влучний постріл. Але ця місцевість ще більш-менш охороняється, а от далі, за П'ятим постом, доведеться пересісти в розжарений, смердючий бронетранспортер.
…І не знає мільйонер, що коли б не збіг обставин, то не врятувала б його ані броня транспортера, ані кулемети й гармати танка! На урвищі проти зірваного містка, за кілька кілометрів від Грінхауза, напоготові стоїть непогана протитанкова гармата, і смаглявий наводчик Чен за першим знаком вліпить термітний снаряд туди, куди накаже командир.
Але командир не наказує. Ворожа колона повільно переповзає тимчасовим містком…
А над колоною, над протитанковою гарматою, над Грінхаузом, од Сінгапура в напрямі партизанської бази летять уривчасті радіосигнали.
Довго будуть морочитися англійські та американські шифрувальники, добираючи змісту в тарабарському сполученні знаків. Шифр вибрано надійний.
Радіограма-наказ розшифровується так:
ПАРКЕР ВИЇХАВ ДО ГРІНХАУЗА В СУПРОВОДІ БРОНЕТРАНСПОРТЕРА Й ТАНКА. ЗНИЩИТИ!
Пливуть та й пливуть радіохвилі ефіром. Радист партизанського центра в Сінгапурі рискує собою й радіостанцією…
Але по графіку зв'язок з центром має бути сьогодні тільки о 12.00. І тому «славетний радиста Мі-Ха-Ло не торкається приймача. Він сидить на порозі своєї хижки й тоскно позирає на неприродно яскраву зелень хащів, прислухаючись, чи не повертаються, часом, бійці з завдання.
Нудно Михайлові, тоскно. Принади тропічної смуги, романтика мандрів у незвідані чужі країни зникли геть, розвіялися, ледве-но довелося познайомитися з ними ближче. Лишилося тільки кохання до Паріми та туга за батьківщиною.
Хіба мало де побував Мишко у Радянському Союзі? Народився на Україні, працював на Далекому Сході, бував у Заполяр'ї і в Казахстані. І все це була рідна країна.
Тут його оточують щирі, товариські люди. Джунглі, зрештою, тільки рослинність. Сибірська тайга, а особливо тайга далекосхідна, навіть схожа на «рімбу». І спека та задуха в Малайї не кращі, як у Колхіді, біля Батумі. Та чомусь усе здається тут не таким, як треба, і з'ясовується це дуже просто: серце прагне додому.
То чи доведеться ж повернутися на батьківщину?
Мишко схопився й побіг до приймача. Марна річ почути вдень голос Москви. Але він таки ще раз спробував.
Ні, не чути. Тільки шурхотять атмосферні розряди.
Рано-вранці, знемагаючи від утоми, інженер Щеглов закінчив перевірку останнього каскаду і, знесилений, сів на тумбу головного інтегратора.