Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
Більше того, вони не можуть навіть перешкодити підвозу харчів та підкріплення до міста. Багато разів намагалися британські артилеристи витягти свої гармати на Хребет, і щоразу чудовий і точний вогонь Кашмірського та Річного бастіонів примушував їх ховатися за пагорби. Інсур посміхнувся: лише кілька років тому англійці самі зміцнили старі укріплення, поглибили рів перед міською стіною, звели гласис — крутий земляний вал, що захищає стіни фортеці від гарматного обстрілу, — поставили гармати на баштах біля воріт. Тепер їм лишається тільки дивитися на могутні стіни Делі з-за своїх пагорбів і клацати зубами з досади.
— Багато хто з ферінгів уже сам радий був би згорнути намети й піти геть, — не раз говорили розвідники Інсурові. — Але полковник Вільсон упертий, він сів за Хребтом і не хоче нікуди йти.
Довго дивився Інсур на оголені пагорби, на круглу башту в центрі Хребта. Коло башти рухались чорні постаті.
«Зажди, полковнику Вільсон! — думав Інсур. — Скоро ми почастуємо тебе із твоєї власної гармати!»
Розділ двадцять перший
«Старі Білі Сорочки лорда Лейка»
Худий Лалл-Сінгів коник насилу видерся кам'янистою стежкою на пагорб. Гарріс зупинив коника біля круглої башти в центрі горба. Зрештою, кінь служив йому не так уже й погано, а кращих у британському таборі немає. Не вистачає коней навіть у кавалерійських частинах.
Звідси, з Ладловської башти, було добре видно високі білі зубчасті стіни, башти і бастіони обложеного міста.
Обложеного? Важко сказати, хто більше схожий на обложених: повстанці у фортеці чи королівські війська, що засіли за горбами.
Щодня їх турбують то з правого, то з лівого флангу, перерізають комунікації, не дають підвезти харчі, бойові припаси. Вночі сипаї викочують з воріт фортеці легкі гармати, підтягують їх майже до самого Хребта й обстрілюють табір. Мало не щоночі доводиться переносити на нове місце намет командуючого: повстанці дуже влучно стріляють. Генерал уже захворів від клопотів і прикростей, він не знає, у кого просити допомоги: ЗВ'ЯЗОК з Калькуттою перерваний, генерал Кольвін у сусідній Агрі блокований повсталими військами; єдина дорога, що зв'язує їх з Пенджабом, — Курнаульське шосе — увесь час під загрозою. Щоночі на шосе засада; тільки-но з'явиться британський кінний пікет, його одразу на місці уб'ють селяни, що засіли обабіч дороги. Ні в самому таборі, ні на шосе немає спокою ні вдень ні вночі. Куди не ступиш у цій країні, — земля горить під ногами. А тут ще малярія, холера, сонячні удари… Прокляте пекло!
Але сьогодні — визначний день. Сьогодні з Пенджабу, нарешті, прибуває підкріплення — старий британський королівський корпус «Білі Сорочки».
Півстоліття тому, ще за лорда Лейка, «Білі Сорочки» брали штурмом цю саму фортецю Делі, й до цього часу його офіцери вихваляються заслугами батьків і дідів. Жоден королівський полк індійської служби, — запевняють вони, — не зрівняється з «Білими Сорочками» хоробрістю в бою, витривалістю, звичкою до тропічного сонця.
«Старі Білі Брудні Сорочки лорда Лейка», — називають їх у Пенджабі за ясно-сірі димчаті мундири, на яких ніби осіла курява тропіків за ціле століття.
З невеликим запасом харчів у ранцях, з шістдесятьма патронами в сумці у кожного вони пройшли двісті миль за дев'яносто годин, під липневим сонцем, і до полудня вийшли на Курнаульське шосе, за кілька миль від табору.
Лише зараз прискакав верхівець. «Білі Сорочки» дуже бадьорі, співають свою відчайдушну пісню «Джонні, мій хлопче» і, мабуть, за годину будуть у таборі.
Гарріс чекав на їх прибуття, стоячи на вишці в центрі Хребта. Знизу до нього піднявся лейтенант Франк. Вони бачили якийсь рух на найближчій ділянці міської стіни, недалеко від Морійського бастіону. Отже, повстанці вже довідалися про наближення «Сорочок».
— Не туди дивитесь, полковнику! — Франк показував правіше, в бік Кабульських воріт.
Ворота були відчинені навстіж. Великий загін сипаїв виходив з фортеці з барабанним боєм, як на параді.
— І гармати тягнуть за собою! Дивіться!
Сипаї викочували з воріт легенькі польові гармати. Жителі міста метушились довкола, допомагали солдатам.
Хмарка куряви знялася далеко на Курнаульській дорозі. Це йшли «Сорочки».
— Увага, Франк!..
Стрілянина несподівано долинула звідкілясь ліворуч. Біля самого шосе рундуки давно опустілого заміського Пташиного Базару раптом наїжачились рушницями.
— Повстанці!