Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Епіксі, — вимовила Тонкс.

Ніс у Гаррі став дуже гарячий, а тоді дуже холодний. Гаррі боязко його помацав. Начебто зцілений.

— Дуже дякую!

— Ти краще знову накинь плаща, і підемо до школи, — порадила Тонкс, так само без усмішки. Коли Гаррі накинув плаща, вона змахнула чарівною паличкою; з палички шугонула величезна срібляста чотирилапа істота й метнулася кудись у темряву.

— Це був патронус? — запитав Гаррі. Йому доводилося бачити, як Дамблдор посилав подібні повідомлення.

— Так, я відіслала в замок звістку, що ти зі мною, щоб не турбувалися. Ходімо, не гаймо часу.

Вони вирушили в напрямку путівця, що вів до школи.

— Як ти мене знайшла?

— Помітила, що ти не вийшов з поїзда, і ще я знала, що ти маєш цього плаща. Думала, ти від когось ховаєшся. А як побачила, що шторки того купе опущені, то вирішила перевірити.

— А чого ти тут, до речі? - поцікавився Гаррі.

— Я тепер перебуваю в Гоґсміді, щоб забезпечувати школі додаткову охорону, — пояснила Тонкс.

— Там тільки ти одна, чи?…

— Ні, є ще Правдфут, Севідж і Доліш.

— Доліш — це той аврор, якого торік атакував Дамблдор?

— Саме так.

Вони пленталися темним безлюдним путівцем по свіжих коліях від диліжансових коліс. Гаррі поглядав з-під плаща на Тонкс. Торік вона засипала всіх запитаннями (що часом аж дратувало), постійно сміялася й жартувала, Тепер же здавалася постарілою, серйозною й цілеспрямованою. Це так на неї вплинули події в міністерстві? Гаррі обсіли неприємні думки, що Герміона, мабуть, запропонувала б йому розрадити Тонкс з приводу Сіріуса, запевнити її, що вона ні в чому не винна, однак не міг себе пересилити. Гаррі не звинувачував її в Сіріусовій смерті; її провина була не більша, ніж провина будь-кого іншого (до того ж значно менша, ніж його самого), але він волів би узагалі не говорити про Сіріуса. Отож вони мовчки брели крізь холодну ніч і за ними по землі шурхотів довжелезний плащ Тонкс.

Завжди добираючись диліжансом, Гаррі не усвідомлював, як далеко до Гоґвортса від станції Гоґсмід. З великим полегшенням він нарешті побачив високі колони обабіч брами з крилатими вепрами вгорі. Він змерз, зголоднів і був би дуже радий позбутися цієї нової, понурої Тонкс. Та коли простяг руку, щоб відчинити браму, то виявив, що на ній висить ланцюг із замком.

— Алогомора! — впевнено сказав він, націлившись чарівною паличкою на замок, але нічого не сталося.

— Тут це не діє, — пояснила Тонкс. — Браму зачарував сам Дамблдор.

Гаррі роззирнувся навсібіч.

— Я можу перелізти через мур, — припустив він.

— Не зможеш, — рішуче заперечила Тонкс. — Усі мури закляті антивломлювальними чарами. Цього року заходи безпеки стократ посилили.