Під Савур-могилою

Гетьман Тетеря, він же «вор Моржковський» для царя і бояр, у спаї з ляхами та ханом був особою тимчасовою, проти нього можна було воювати лазутчиками, турусами-чутками, заколотами, пожежами, дейнечими ворохобствами, казаннями із вівтарів не слабше, аніж стрільцями, які також ворохобилися по мідному бунті. Сірко для царя був значно важливішим, як і всі Запороги, бо, не єднаючись із ханом і ляхами, вів себе незалежно і по відношенню до царату. А чи ж допустимі єдиновірці, не підлеглі єдиному патріархові і первопрестольному Божою милістю цареві? Таке і в припущеннях було єрессю!..

Події в Україні і поза нею не давали змоги зосередитися. Зразу по вересневому новоріччі розвідці сповістили Сірка, що орда, перейшовши у Ржищеві і Стайках Дніпро, знову пішла на Переяслав, але там на неї засів Брюховецький і змусив частину її відступити, а решту, що подалась на Потоки і Кременчук, не пустив до переправи, спаливши пороми та арештувавши на них однозмовців-тетерівців з родинами для відпровадження непокірних через Фролову вежу чи на той світ, чи до Сибіру.

Невтомні розвідники Турлюн та Стягайло привезли своєму отаманові мельдунок про те, що гетьман Брюховецький підписав у Батурині із царськими посланцями — Дементієм Башмаковим та Євстахієм Фроловим домову, в якій було оговорено, що на утримок воєвод в Україні буде жалувано з гетьманової скарбниці кожному млин на два колеса, полковникам — п'ятдесят осьмух житнього борошна, ротмістрам та рівним їм за рангом — двадцять п'ять, поручникам, осавулам, сотникам — по двадцять, а рейтарам, драгунам, стрільцям — по чотири.

Були в тій домові й інші пункти, які ставили московитів-старшин в Україні у привілейоване становище. Та найвразливішим для січовиків у тих потрактовках виявилося те, що Брюховецький зобов'язувався «повиловлювати усіх збіглих московитів-ворів», повернувши їх боярам та воєводам, «переписати всіх міщан, посполитих, козаків і торгових людішек», і «заборонити продаж хліба й іншого провіанту правобережцям, запорогам і аґарянам».

Зрозуміло, що пункти про правобережців, запорогів та ординців-аґарян, які фактично ставили «усе правобережне поспольство разом з третьою республікою», як писали польські хроністи, в один ряд із людоловами, були образливими і для міщан, і для волосних поселян, і для всіх запорозьких козаків та волостей у Запорогах, тісно спаяних родинними, побратимськими, цеховими, торговими та іншими міцними сув'язями. Саме вони, оті пункти, відіграли вирішальну роль у кінцевому падінні і без того невеликого престижу Брюховецького як московського ставленика, уже не кажучи про самих бояр та «Божою милістю первопрестольного». Зачепили вони і всі крам-базари в Запорогах та на волості, так вдало запроваджені Сірком у свій час. І вже зовсім як виклик сприйняв увесь січовий люд, а Сірко найболючіше, те, що «Брюх із воєводами катує і мордує невинний люд аж до старих та малих, який супротивиться його домові».

В тому клубку подій був негайно переобраний Сацько Туровець і кошовим став Іван Щербина, а старшинами — його прибічники. Невойовничий, але мудрий Щербина попросив Сірка в таємній розмові-раді розрядити запальність козацтва в січищах походом на Перекоп та погрозливим листом Брюховецькому і боярам від імені всієї черні. Тоді ж було спішно влагоджено похід разом із Косагою сушею і водою, щоб урятувати стрільців від козацького шаленого гніву. За добу було споряджено й посаджено сіром-безкінників на байдаки, стерна, думбаси і дубівки, а охочекомонців із стрільцями виведено в поле. Отаманом походу був Сірко, на воді йому підлягав чорноморець Олекса Шкуро. Метою походу було знищення Перекопської фортеці, в якій, за розвідними даними, були тисячі ясирників, взяті ордою аж у передгір'ях Татр на Буковині із тамтешнім чільцем і ватажком Мироном Дитинкою, «який із своїми побратимами-опришками воював від самої Хмельниччини проти панів і балів».

Штурм фортеці Сірко почав тоді, як була зненацька захоплена турецько-ординська застава невдалік Перекопу із сотнею дараб-возів. Пов'язавши вози у вужаки, а ординців і турчинів прив'язавши попереду, Сірко опівночі, змазавши осі чмиром, підкотив вужаки до фортеці й міста і дав команду байдарникам, які не зуміли пройти по воді під ланцюгами-перегородами непомічено, зумисне відтягувати увагу оборонців на себе, а сам, розділивши потуги на кілька окремих загонів та переправившись алярмово в немісячну запівніч через рів, напав на посад з південного боку, а стрільці Косаґова — із півночі так нищівно швидко, що охоронний чамбул при появі повного місяця спершу позбавився міста й посаду, захоплених вужаками, в які не можна було стріляти, щоб не вбити прив'язаних правовірних, а потім байдарники таки прорвалися до мурів і обліпили їх з боку води так, що захиснмкам-заложцям, яких все меншало й меншало, уже нічого не лишалося, як здатися на милість козацьку, повіривши уже вкотре, що Сірко — справжній шайтан-характерник!

Фортеця, захоплена Олексою Шкуро з води, а Сірком та Косагою — із суші, ще боронилася рештками сейменів, бо Сірко над усе щадив козаків, але за дароване баш-сейменові життя отаманові було відкрито таємницю, що фортечникам вдалося ще звечора послати звістку про облогу нуреддіну Селіму, який ось-ось має прийти на виручку. Та відомість тут же була перевірена розвідниками, що дійсно побачили кількатисячний загін ординців, який обережно правився до Перекопу під берлом недавнього калги, а тепер нуреддіна Селіма. За наказом Сірка козаками була добита решта сейменів, а ясирники із ям, льохів і склепів виведені разом із ватажком опришків Мироном Дитинкою в поле.