На лезі клинка

Йору Сульфур прокашлявся, немов збирався розповісти якусь історію.

— Після смерті короля Харода Великого Баяз, Перший з-поміж магів, покинув Союз. Але він дав клятву, що повернеться.

— Так, так, це правда, — загиготів Хофф. — Абсолютна правда. Кожен школяр це знає.

— І він заявив, що про його повернення оповістить хтось інший.

— Це теж правда.

— Ну, — мовив Сульфур, широко всміхнувшись, — ось я і прийшов оповістити.

Лорд-камерґер залився сміхом.

— Ось він і прийшов! — кричав він, гупаючи рукою по столу. — Харлен Морроу дозволив собі трошки реготнути, але замовк, як тільки усмішка на вустах Хоффа почала тліти. — За час моєї роботи лорд-камерґером про аудієнцію у короля просили три члени Великого Ордену магів. Двоє були однозначно божевільні, а один виявився надзвичайно відважним крутієм. — Він нахилився вперед, впершись ліктями у стіл, і склав пальці дашком. — Скажіть мені, майстре Сульфур, який ви маг?

— Ні той, ні інший.

— Зрозуміло. Тоді у вас є документи.

— Звичайно.

Сульфур сягнув рукою за лацкан плаща і дістав маленький лист, скріплений білою печаткою, з єдиним дивним символом. Він спокійно поклав його на стіл перед лорд-камерґером.

Хофф насупився. Він узяв документ у руки і перевернув його. Уважно роздивившись печатку, Хофф рукавом змахнув з обличчя піт, а тоді відколупнув віск, розгорнув цупкий аркуш паперу і почав читати.

Йору Сульфур не виказував жодних ознак тривоги. Його ніби не зачіпала спека. Він пройшовся кімнатою, киваючи озброєним солдатам, і зовсім не засмутився, коли вони йому не відповіли. Раптом він повернувся до Веста.

— Тут страх як спекотно, правда? Я не здивуюсь, якщо ці бідні хлопці знепритомніють і гепнуться на підлогу із грюкотом серванта з кухонним начинням.

Вест моргнув. Він якраз думав про те саме.

Лорд-камерґер обережно відклав листа на стіл, і тепер на його обличчі не залишилось навіть тіні від нещодавніх веселощів.

— Мені здається, що обговорювати це питання у Відкритій Раді буде недоречно.

— Згоден. Я сподівався на приватну аудієнцію з лорд-канцлером Фіктом.

— Побоююсь, що це неможливо, — Хофф облизав губи. — Лорд Фікт помер.

Сульфур спохмурнів.

— Дуже прикро.

— Авжеж, авжеж. Нам усім його не вистачатиме. Мабуть, я і кілька інших членів Закритої Ради могли би вам допомогти.

Сульфур схилив голову.

— Як скажете, мілорде-камерґер.

— Я спробую щось влаштувати десь під вечір. А поки ми знайдемо в Аґріонті якесь житло… що найкраще подобало би вам.

Він подав знак варті і двері відчинилися.

— Дуже вам дякую, лорде Хофф. Майстре Морроу. Майоре Вест.

Сульфур чемно кивнув кожному з них по черзі, а тоді розвернувся і пішов. Двері знову зачинилися, а Вестові залишилось лише гадати, звідки цей чоловік знав його ім’я.