На лезі клинка

— Чому в цій проклятій кімнаті завжди не та температура? — Хофф вимагав відповіді, так ніби спека була для нього особистою образою. — Одну половину року тут заспекотно, іншу — захолодно! Тут зовсім нема чим дихати! Чому ці вікна не відкриваються? Чому нам не виділять більшу кімнату?

— Е-е… — промимрив стривожений помічник, поправляючи на мокрому переніссі окуляри, — прохання про аудієнцію завжди розглядалися тут, шановний лорд-камерґере. — Він затнувся, помітивши грізний погляд свого начальника. — Це… е-е… традиція.

— Я це знаю, довбню! — гримнув Хофф, чиє обличчя аж пашіло від спеки та гніву. — Хто взагалі запитував твоєї нікчемної думки?

— Так, тобто, ні, — зам’явся Морроу, — тобто, так точно, мілорде.

Хофф насуплено похитав головою, оглядаючи кімнату в пошуках нового джерела роздратування.

— Скількох нам треба ще сьогодні витримати?

— Е… ще чотирьох, ваша світлосте.

— До дідька всіх! — гаркнув камерґер, соваючись на величезному кріслі і метляючи своїм хутряним коміром, щоб хоч трохи остудитись. — Це нестерпно! — Вест мовчки погодився. Хофф схопив зі столу срібний кубок з вином і добряче приклався до нього. Він був любителем випити і, власне, пив ще з полудня, але добрішим від цього не ставав. — Хто наступний бовдур? — запитав він вимогливо.

— Е… — Морроу примружено глянув крізь окуляри на довгий документ, проводячи по кривулястому письму замащеним чорнилом пальцем. — Наступний Гудмен Хіс, фермер із…

— Фермер? Ти сказав: «фермер»? Отже, ми повинні сидіти у цій скаженій спеці і слухати ниття якогось клятого простолюдина про те, як погода вплинула на його овець?

— Прошу, мілорде, — промимрив Морроу, — але схоже, що… е-е… Гудмен Хіс… е-е… має правомірну скаргу на свого… е-е… поміщика, і…

— Чорт би їх усіх побрав! Мене вже верне від усіх цих скарг! — Лорд-камерґер зробив ще один ковток вина. — Заводьте цього недоумка!

Двері відчинились, і Гудмена Хіса впустили всередину. Аби підкреслити диспозицію влади в кімнаті, стіл лорд-камерґера розміщувався на високому підвищенні, тому бідолаха хоч і стояв, а йому все одно доводилось дерти очі вгору. Він мав чесне, але дуже худе лице, а в тремтячих руках стискав подертого капелюха. Вест з огидою сіпнув плечима, коли крапля поту стекла по його спині.

— Ти Гудмен Хіс, правильно?

— Так, мілорде, — пробурмотів селянин із сильним акцентом, — я прибув із…

Хофф обірвав його з неперевершеною грубістю.

— І ти постав перед нами, щоб просити аудієнцію з Його Величністю верховним королем Союзу?

Гудмен Хіс облизав губи. Вест задумався, який шлях тому селянинові довелося пройти, щоб ось тут із нього шили дурня. Найімовірніше, дуже довгий.