Гордість і упередження і зомбі

Цілий день і наступний ранок усі тільки й говорили про візит у Розінґз. Містер Коллінз докладно інструктував гостей з приводу того, що їх чекає, щоб вигляд кімнат, численність прислуги, особиста охорона з двадцяти п’яти ніндзя і розкішний обід не приголомшили їх остаточно.

Коли дами вже йшли перевдягатися, він звернувся до Елізабет:

— Дорога кузино, не почувайтеся незручно через своє вбрання. Леді Кетрін не чекає від нас такої ж вишуканості в одязі, якої вимагає від себе та доньки. Я порадив би вам лише вбрати найпристойнішу з ваших суконь — більшого й не треба. Леді Кетрін не подумає про вас гірше через те, що ви будете вбрані по-простому, як, зрештою, і через те, що в бою її вміння значно перевершують ваші.

Елізабет аж кулаки від образи стисла, але, згадавши про свою на три чверті мертву подругу, замовкла й не вихопила меча.

Поки вони вдягалися, він двічі, а то й тричі підходив до кожних дверей і радив їм поквапитися, адже леді Кетрін страшенно не любить, коли хтось спізнюється на обід.

Оскільки погода була чудова, вони з приємністю прогулялися півмилі парком.

Коли вже вони піднімалися сходами в хол, тривога Марії щомиті зростала і навіть сер Вільям мав не надто впевнений вигляд. Елізабет же неспокою не відчувала, хоч перед тим її невтомно частували історіями про здобутки леді Кетрін іще відтоді, як вона дитиною вперше взяла до рук кинджал. Свідчення шляхетства й розкошів вона готова була споглядати без особливого трепету, але те, що вона побачить жінку, котра винищила дев’яносто живих мерців за допомогою самого лише розмоклого під дощем конверта, таки викликало в неї певний острах.

Услід за слугами вони проминули передпокій і пройшли в кімнату, де вже сиділи леді Кетрін, її дочка та місіс Дженкінсон. Її ясновельможність була така ласкава, що підвелася гостям назустріч. А оскільки місіс Коллінз домовилася з чоловіком, що саме вона представлятиме гостей, не обійшлося без труднощів, адже Шарлотті коштувало величезних зусиль, аби її слова могли розібрати.

І хоч сер Вільям бував навіть у Сейнт-Джеймсі, пишнота цього маєтку так його приголомшила, що він зміг лише низько вклонитися, після чого мовчки сів на призначене йому місце. Його ж донька, від переляку мало не зомлівши, сіла на краєчок свого стільця й не сміла підвести очей. Натомість Елізабет почувалася вельми впевнено, тож спокійно розглядала трьох леді перед собою. Леді Кетрін виявилася високою і огрядною жінкою з різкими рисами обличчя, яке могло таїти в собі ознаки колишньої вроди. Колись вона мала довершені форми, але з віком роздобріла. Втім, її погляд виявився таким же пронизливим, як його й описували. Це був погляд жінки, чиїми руками Бог вершив свої гнівні діяння. Елізабет стало цікаво, чи вдалося цим славетним рукам зберегти свою майстерність.

Роздивившись матір, у зовнішності й манерах якої вона помітила певну схожість із містером Дарсі, вона перевела погляд на дочку й зрозуміла, чому Марія так здивувалася її худині та низькому зросту. Ані в поставі, ані в обличчях обох дам вона не бачила подібності. Міс де Бурґ була блідою і хворобливою на вигляд, а риси її обличчя, хоч і не простакуваті, все ж здавалися цілком звичайними. Вона майже не розмовляла, лише час від часу упівголоса зверталася до місіс Дженкінсон. У зовнішності ж третьої дами не було геть нічого особливого, а всю увагу вона зосередила на міс де Бурґ, дослухаючись до кожного її слова.