Сини змієногої богині

За Геродотом, кіммерійці подалися в Передню Азію тільки тому, що їм, простіше кажучи, діватися не було куди, адже це їх скіфи вигнали з степів Північного Причорномор’я, що їх вони населяли з кінця ІІ – початку І тис. до н. е. Ті скіфи, яких у свою чергу витіснили з глибин Азії масагети. А ще хтось там витіснив самих масагетів, масагети – скіфів, скіфи – кіммерійців і – пішла так звана ланцюгова реакція!

Чи швидше принцип доміно, коли зачепиш одну кістянку, що вишикувані в ряд, всі інші од неї, як по команді, так і попадають, так і попадають…

За версією Аристея (її озвучив для нас Геродот) із Проконіса (VII ст. до н. е.), скіфів узагалі витіснили ісидони (хоча – хрін від редьки не солодший), яких у свою чергу покривдили аримаспи. Ось так міграційні хвилі, одна за одною, зриваючи народи з насиджених місць, перекочувалися степами зі сходу на захід, захоплюючи з собою чимраз більше племен і народів.

Захопила така хвиля (та ще допомогли постійні воєнні сутички, набіги один на одного за пастівники, за життєві простори, за худобою чи добром, за рабами, зрештою) і скіфів, які – але вже за Діодором Сицилійським (друга половина І тис. до н. е.), спочатку жили біля згадуваного вже Араксу (Волги, як додає «Історія Української РСР». Т. 1. С. 126. Тож виходить, що Аракс – це таки Волга?). Потім вони розширили свої володіння до Танаїсу (Дону) і Меотійського озера (Азовського моря), а за новою хвилею – ще масовішою і ще нестримнішою – покочували далі на захід і завоювали Північне Причорномор’я до самого Істру (Дунаю), підкоривши собі багато племен, що споконвіку проживали на тих територіях, але оружною силою не могли зрівнятися з новими пришельцями. Одні лише кіммерійці по силі були майже рівні скіфам, але кількісно їм уступали – як і нахабністю та войовничістю. А нахабність, як відомо, і міста бере! Не бажаючи ризикувати своїм майбутнім як окремого народу в боротьбі з сильним ворогом, кіммерійці почали з боями відходити через Кавказ (знайома, треба гадати, їм дорога, якою вони користувалися і раніше, до скіфів) вздовж східного узбережжя Чорного моря до країн Передньої Азії. (Ті ж кіммерійські племена, які не захотіли залишати батьківщину («царі», за Геродотом), полягли в сутичках з прибульцями і між собою, та навіки й упокоїлись у пониззі Дністра-Істра.)