Паразити свідомості

І ось я знову в своїй кімнаті – бо перед тим я був протягом багатьох годин десь-інде. Знизу долинули звуки вуличного транспорту. Дзвінок будильника сповістив, що вже пів на десяту. Постіль промокла від поту – так промокла, ніби я вилив на неї відро води. Мій зір хибував: усе довкола я бачив злегка подвоєно, неначе воно було обрамлене світловим кільцем. Речі здавалися неймовірно яскравими й чіткими, і я вперше зрозумів, які візуальні ефекти викликав у Олдоса Хакслі мескалін.

Я добре знав, що на мене чигала ще одна небезпека: мені треба було не думати про те, що сталося, бо це викликало б безнадійне збентеження й пригніченість. Ця друга небезпека була куди більша, ніж перша, коли я стояв над прірвою. Тому я рішуче спрямував свої думки в інший бік – на повсякденні речі. Я не хотів питати себе, чому борюся з паразитами, маючи таку силу, чому люди борються з життям, коли вони можуть миттєво розв'язати будь-яку проблему. Я не хотів розмірковувати, чи все це, бува, не гра. Я заквапився до ванної кімнати, вмився і здригнувся з подиву, побачивши в дзеркалі, що вигляд у мене свіжий і цілком нормальний. Не було видно жодної фізичної ознаки боротьби, хіба що я став ніби трохи тонший. Ставши у ванній кімнаті на ваги, я знову здивувався, побачивши, що схуд аж на двадцять вісім фунтів.

Задзвонив відеофон. На екрані з'явилося обличчя президента Англо-Індійської уранової компанії. Я подивився на нього так, неначе він був з того світу, і помітив, що йому ніби аж полегшало, коли він побачив мене. Голова сказав, що вже від восьмої години репортери намагаються зв'язатися зі мною. Річ у тому, казав він далі, що вночі загинули двадцятеро моїх колег: Джоберті, Куртіс, Ремізов, Шлаф, Герцог, Хлебніков, Еймс, Томсон, Дідрінг, Ласкаратос, Спенсфілд, Зігрід Ельгстрем – фактично всі, за винятком братів Грау, Флейшмана, Райха, мене і… Жоржа Рібо. Перші четверо, очевидно, померли від розриву серця. Зігрід Ельгстрем спочатку порізала собі кисті, а потім перерізала горло. Хлебніков і Ласкаратос викинулися з вікна. Томпсон очевидно зламав собі шию під час епілептичного нападу. Герцог застрелив усю свою сім'ю, а потім і сам застрелився. Кілька померло від отрути або від надмірних доз наркотиків, а двоє від інсульту.