Північні оповідання
- Автор: Лондон Джек
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Школа
- ISBN: 966-661-084-1 966-339-099-9
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Північні оповідання». Краткое содержание книги:
Сповнені глибокої житейської правди і сюжетної динаміки, «Північні оповідання» справедливо вважаються одним із найкращих зразків світової літератури, ними ось уже понад століття щиро захоплюються юні читачі.
— Дейве! Дейве! — заволала вона. — Я вас не віддам! Я вас не віддам! Якщо ви не хочете їхати — ми зостанемося тут. Я зостануся з вами. Ви мені дорожчі за цілий світ. Я буду вам за дружи-ну-північанку. Я варитиму вам їжу, годуватиму ваші собаки, торуватиму вам дорогу, веслуватиму вкупі з вами. Я можу це робити. Повірте мені, я дужа.
Та й він, — обводячи всю її очима й тримаючи на відстані від себе, — в тому не сумнівався; тільки лице йому посуворішало й посіріло, і запал погас в очах.
— Я розрахуюся з П'єром і човнярами — хай собі їдуть. Я залишуся тут із вами, однаково — буде священик чи ні, буде пастор чи ні, я піду тепер за вами по всіх усюдах! Дейве, Дейве! Вислухайте мене! Ви кажете, що в минулому я завдала вам прикростей… і це правда… дайте ж мені змогу спокутувати тепер мою провину, викупити мій гріх. Якщо раніш я злегковажила коханням, то хай же я доведу тепер, що знаю йому ціну!
Вона вклякла на долівку й, обхопивши руками його коліна, почала ридати.
— І ви ж любите мене! Ви ж любите мене! Подумайте! Скільки я вистраждала, чекаючи ці довгі роки. Ви не можете цього й уявити!
Він нахилився і підвів її на рівні ноги.
— Слухайте, — наказав він, відчинивши двері і мало не силою виводячи її надвір, — це неможливо. Не тільки про нас двох ідеться. Ви мусите їхати. Бажаю вам щасливої дороги. Коло Шістдесятої Милі вам буде досить скрутно, але ж маєте найкращих веслярів у світі, — отже, все буде гаразд. Чи не скажете ви мені прощай?
Хоч вона й опанувала себе, проте дивилася на нього безнадійно.
— А якби… якби Вінепай… — вона завагалася й замовкла.
Він перейняв невисловлену думку й відповів:
— Так. — А тоді, наче стямившися: — Нічого змінити вже не можна. Це безнадійно. І думати про це годі.
— Поцілуйте мене… — прошепотіла вона, прояснівши на виду. Тоді повернулася й пішла від нього.
— Здіймайте намети, П'єре, — промовила вона до човняра, що єдиний не спав, чекаючи на її поворот. — Нам треба рушати.
При світлі багаття спостережливим оком він помітив якесь горе у виразі її обличчя, але сприйняв цього несподіваного наказа, як найзвичайнісіньку річ у світі.
— Так, мадам, — погодився він. — А куди їхатимемо? На Доусон?
— Ні, — відказала вона досить легко, — проти води. Вгору, до Даї.
А відтак він кинувся до поснулих провідників і почав будити їх, штовхаючи ногами, витягаючи їх з-під укривал та підганяючи, щоб мерщій бралися до роботи. Різкий голос його розкочувався по цілому таборі. В одну мить невеличкого намета місіс Сейтер було розібрано, казанки й миски складено докупи, укривала — позгортувано, і слуги, заточуючись під тягарем, понесли той вантаж до човна. Місіс Сейтер чекала на березі, доки повкладають речі та настелять їй кубельце.
— Спочатку ми рушимо попід берегом до краю острова, — пояснював П'єр, розмотуючи довгу буксирну линву. — Тоді подамося тією протокою, де вода не така прудка, а далі вже, гадаю, піде легше.
Раптом метке його вухо почуло шурхіт торішньої ще трави і дріботіння ніг — і він повернув у той бік голову. До них наближалася індіянка в кільці наїжачених псів. Місіс Сейтер помітила, що лице дівчини, таке байдуже під час сцени в хатині, тепер ожило й пашіло гнівом.
— Що ви заподіяли моєму чоловікові? — гостро спиталася вона в місіс Сейтер. — Він лежить увесь час на лаві, наче недужий. Я питаю: «Що тобі сталося, Дейве? Ти хворий? «А він і слова не зронить. А тоді, помовчавши, каже: «Іди собі, добра дівчино Вінепай. Мені згодом покращає». Що ви заподіяли моєму чоловікові, га? Я думаю — ви лиха жінка.
Місіс Сейтер цікаво подивилася на дикунку, що ціле життя мала прожити з цим чоловіком, тимчасом як вона, місіс Сейтер, мусить зникнути самотня у темряві ночі.