Північні оповідання

Направду, немає нічого нового під сонцем. Ось іще одне покоління юнаків і дівчат розпочинає власний шлях пізнання життя із усе тих же захоплюючих творів великого американського письменника Джека Лондона (1876–1916). Від «Жаги до життя» і північних оповідань до «Білого ікла» і «Сердець трьох», від «Поклику предків» і «Людей безодні» до «Залізної п'яти» й «Мартіна їдена»… Цими книжками до пізньої ночі зачитувалися в юності ваші батьки й матері, дідусі й бабусі; а мине зовсім небагато років, і ці ж книжки уже ви будете знаходити під подушками своїх дітей та онуків. А все тому, що тут не лише захоплюючий сюжет, карколомні пригоди та непересічні герої, але й насамперед — органічне відчуття життя, глибоке розуміння людини, найтонших її прагнень, устремлінь і порухів душі.

Прикметно, що практично всі твори Джека Лондона значною мірою автобіографічні, — він писав про те, що сам пережив, про людей, котрих зустрічав на своєму недовгому, але надзвичайно непростому життєвому шляху, і звісно ж, про самого себе. А його юність минула в нечуваних злиднях, у тяжкій роботі на фабриці, де платили по долару за день, і на ці гроші можна було хіба що ледь животіти…

«У п'ятнадцять років я був мужчиною, рівним з-поміж мужчин», — напише письменник в автобіографії. 1894 року його рідну Каліфорнію, як і загалом Сполучені Штати, потрясла нищівна економічна криза. Тисячі безробітних, серед яких і майбутній письменник, у товарних вагонах роз'їжджали по Америці в пошуках бодай сякого-такого підробітку, готові взятися за будь-яку справу, аби лише вижити. Відтак юний Джек кочегаром на торговому судні без жодного цента в кишені втрапив на Північ, — туди, де були відкриті поклади золота й де у нелюдських умовах відчайдухи-золотошукачі надсадно прагнули розбагатіти, ризикуючи своїм здоров'ям, а часто й життям.

В екстремальних умовах найкраще виявляється характер людини. Одні, як герой багатьох Лондонових оповідань Мелмют Кід, незважаючи ні на що, залишаються людьми; вони завжди готові допомогти ближньому, старанно вчаться розпізнавати істинне й фальшиве, і зреалізовуються як особистості в тяжкій і наполегливій праці, яка рано чи пізно дає плоди. Водночас інших, — як персонажів оповідання «У далекій країні» Картера Везенбі та Персі Касферта, що жили упівсили, лінувалися, намагаючись «виїхати» за рахунок інших, — жорстока Північ нерідко перетворювала на звіроподібних нелюдів, ладних перегризти одне одному горло за грудочку цукру.

Саме оповідання, названі відтак «північними» — бо їхні сюжети письменник почерпнув під час своїх поневірянь на Півночі, — принесли Джекові Лондону першу письменницьку славу. Та яких надзусиль це потребувало… Незабаром ви прочитаєте один із найкращих творів Лондона — роман «Мартін Іден». У його героєві, — самовідданому юнакові, який, живучи впроголодь, щоденно писав і переписував свої оповідання, висилав їх у всеможливі редакції, незмінно отримував відмови, але писав і висилав знову, аж доки не зажив читацької слави, — неважко впізнати самого письменника. Наполегливістю й працею він створив не лише себе, а й свого читача, який ось уже понад сотню літ захоплюється його творами.

Наполегливість і праця, а найголовніше — людяність дозволяли виживати на далекій суворій Півночі. Водночас уважний читач цих оповідань безсумнівно зробить для себе чи не найважливіший висновок: так. Північ екстремальна, але вона лише загострює характери, лише дає змогу виразніше виявитися рисам, котрі в людині рано чи пізно будь-де виявилися б. Просто на Півночі, в умовах нелюдських випробувань, вони стають помітнішими, — але й у нашому щоденному побуті вони так само даються взнаки і так само або вивищують, або гублять людину. Екстремальним є саме життя, котре маємо прожити як люди, а не як звірі, — такий найголовніший досвід намагається передати нам, читачам, Джек Лондон у своїх північних оповіданнях.

Ще однією визначальною рисою цих творів є те, що практично всі персонажі Джека Лондона живуть своєю певною метою, якої за всяку ціну намагаються досягнути. Але ж мета меті не рівня… І залежить вона перш за все від моральних якостей самої людини. Буває — відняти в свого колеги грудочку цукру, як у згадуваному вже оповіданні «У далекій країні», а буває — врятувати життя…