Гойдалка дихання
- Автор: Мюллер Герта
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: "Фоліо"
- ISBN: 978-966-03-5083-0 (Карта світу), 978-966-03-5502-6
- Переводчик: Наталка Сняданко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гойдалка дихання». Краткое содержание книги:
Незалежно від того, де я був, поміж бараками, у нічну чи денну зміну, біля вапняної ями чи з Кобеляном у степу, біля охолоджувальної вежі чи у бані після зміни, або ж коли ходив від хати до хати як тандитник, усе, що б я не робив, мало в собі голод. Кожен предмет у своїй довжині, ширині, висоті і своєму кольорі нагадував пропорціями мій голод. Поміж ковдрою неба і земним пилом кожне місце на землі пахло іншою стравою. Центральна алея табору пахла карамеллю, вхід до табору — свіжоспеченим хлібом, якщо ти переходив вулицю з табору до фабрики, то чув запах теплих абрикос, дерев'яний паркан фабрики пахнув зацукрованими горіхами, вхід до фабрики — яєчнею, вапняна яма — тушкованою паприкою, шлаки терикона — томатною зупою, охолоджувальна вежа — смаженими баклажанами, лабіринт димарів — ванільним штруделем. Купки дьогтю у траві пахли айвовим компотом, а коксові батареї — динями. Це були чари і мука. Навіть вітер годував голод, він виплітав зовсім не абстрактні, а цілком видимі страви.
Відтоді, як ми з кістлявих самців і самиць перетворилися одне для одного на безстатевих істот, янгол голоду спарювався з кожним, він зраджував навіть ту плоть, яку вже украв у нас, і приносив у наші ліжка все більше вошей і плюскв. Час шкіри і кісток став часом щотижневої противошевої лінійки у табірному дворі, яка починалася після роботи. Щоб позбутися вошей, ми змушені були виходити на двір і виносити з бараків усе — валізи, одяг, постіль і нас самих.
Це було наше третє табірне літо, цвіли акації, вечірній вітер пахнув теплою кавою з молоком. Я виніс усі свої речі на вулицю. І тут прийшов Тур Прікуліч разом із зеленозубим Шіштваньйоновим. У нього в руках була свіжовистругана вербова палиця, десь удвічі довша за флейту, гнучка, зручна для того, щоб бити нею, і загострена на кінці, щоб порпатися у чомусь. Він бридився нашої злиденності, тому нанизував речі з валіз на палицю і витрушував їх над землею.
Я намагався знайти собі місце ближче до середини противошевої лінійки, бо обшуки на початку і в кінці колони бували найгіршими. Але цього разу Шіштваньйонов якраз на середині колони вирішив проявити ретельність. Його палиця копирсалася у моєму футлярі з-під грамофона і вишукала посеред одягу мій несесер. Він поклав на землю свою палицю, відчинив несесер і побачив сховану мною капустяну зупу. Уже три тижні я тримав її в обох гарних флаконах, які я не міг викинути тільки тому, що вони були порожніми. Оскільки вони були порожніми, я наповнив їх капустяною зупою. Один із флаконів був зроблений з рифленого скла, округлий, із закруткою, інший був плаский із широкою шийкою, і я навіть витесав для нього дерев'яний корок. Для того, щоб капустяна зупа не зіпсувалася, я герметично закрив обидва флакони, як удома закривали овочеві консерви на зиму. Усі щілини я замазав стеарином, Труді Пелікан принесла мені для цього свічку з медпункту.
— Что это? — запитав Шіштваньйонов.
— Капустяна зупа.
— Навіщо?
Він струсив обидва флакони, так що зупа спінилася.
— Пам'ять, — сказав я.
Це Кобелян сказав мені, що росіянам подобаються сувеніри, тож я вирішив ризикнути. Але Шіштваньйонов, мабуть, запитав себе, для кого я приготував цей сувенір. Хто може бути настільки дурнуватим, щоб заливати у флакони капустяну зупу собі на пам'ять там, де її дають їсти двічі на день.
— Для дому? — запитав він.
Я кивнув. І це було найгірше, що я збирався забрати зупу з собою додому у флаконах. Мене б не здивувало, якби він ударив мене, але він був лише на середині свого маршруту і не хотів затримуватися через побої. Він забрав мої флакони і наказав мені прийти до себе.
Наступного ранку Тур Прікуліч повів мене з їдальні до офіцерського барака. Він ішов центральною алеєю табору ходою ділової людини, а я слідом за ним — ніби приречений на страту. Я запитав його, що все це означає. Не озираючись на мене, він зневажливо махнув рукою, мовляв, його це все не обходить. Шіштваньйонов кричав. Тур міг би і не перекладати, я вже знав цей текст напам'ять. Що я фашист, шпигун, саботажник і шкідник, позбавлений елементарної культури і збираюся зрадити вкраденою капустяною зупою табір, Радянський Союз і весь радянський народ.