Поштамт
- Автор: Буковски Чарльз
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-303-6
- Переводчик: Ілля Юрійович Стронґовський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Поштамт». Краткое содержание книги:
«Поштамт», свій перший роман, він написав у п'ятдесят років. Витратив на це двадцять ночей, двадцять пінт віскі, тридцять п'ять шісток пива і вісімдесят сигар. «Поштамт» — не лише історія дванадцяти років марудної праці на чорній роботі, — це дотепний і сентиментальний гімн життю в усіх його проявах, без реверансів і цензури. Ця книга — перша ґрунтовна публікація Чарльза Буковскі в українському перекладі.
— Але це частина моєї роботи. Ходіння — частина моєї роботи. Я змушений це робити.
— Дивись, — сказав я, — це й частина моєї роботи. Мушу це робити. Якщо я ще лишуся на табуреті, я заскочу на один із цих жерстяних ящиків і почну бігати колами, насвистуючи дупою «Діксі», а переднім отвором — «Матусині дітки люблять крихкий хліб».
— Гаразд, Чінаскі, забудь.
Оце повертаюся якось увечері — вислизав до кав’ярні за пачкою цигарок, — заходжу за ріг і… Бачу знайоме обличчя.
То був Том Мого! Той хлоп, з яким ми працювали підміняйлами під орудою Каменя.
— Мото, старий прику! — сказав я.
Ми поручкалися.
— А я про тебе думав. Джонстон цього місяця виходить на пенсію. Дехто з нас готує йому прощальну вечірку. Ти ж знаєш, він завжди любив рибалити. Хочемо покатати його на човні. Може, заскочиш, скинеш його за борт, притопиш там. Маємо красиве глибоке озеро.
— Ні, курва, очі б мої його не бачили.
— Але ти запрошений.
Мото всміхався від сраки до брів. Тоді я глянув на його сорочку: значок наглядача.
— О ні, Томе.
— Генку, в мене четверо дітей. Хтось має забезпечувати їм хліб із маслом.
— Гаразд, Томе, — сказав я.
І пішов геть.
Не знаю, як це трапляється з людьми. Я теж сплачував аліменти, потребував питва, житла, взуття, сорочок, шкарпеток і всього такого. Як і всім іншим, мені була потрібна стара машина, щось пожерти, кавалки нематеріального майна.
Як-жінки.
Чи день на перегонах.
Коли все тут і зараз, а виходу нема, навіть не замислюєшся.
Я припаркувався навпроти Федеральної будівлі й чекав на зелене світло. Перейшов вулицю. Пройшов крізь двері, що оберталися. Наче був шматом заліза, і мене тягнуло до магніту. Я ніц не міг вдіяти.
Мені було на другий поверх. Відчинив двері, і вони там сиділи — службовці Федеральної будівлі. Помітив одну дівчину, біднятко, однорука. Вона застрягла тут назавжди. Це ніби бути старим пияком, як я. Ну, як казали хлопці, десь треба було працювати. І вони брали, що дають. Психологія рабів.
Підійшла молода чорна дівчина. Добре вдягнена і задоволена оточенням. Я був радий за неї. Я на такій роботі сказився б.
— Слухаю вас, — сказала вона.
— Я поштовий службовець, — відповідаю, — і хотів би звільнитися.
Вона сунула руку під стійку і дістала стос паперів.
— Усі ці?
Вона всміхнулася:
— Певні, що зможете це зробити?
— Не переживайте, — сказав я, — точно зможу.
Щоб вибратися звідти, слід було заповнити більше паперів, ніж щоб влаштуватися.
Перший аркуш.із виданих мені був типовим зверненням від Міського поштмайстра.
Починалося воно словами:
«Мені дуже шкода, що Ви припиняєте свою роботу в поштовій службі», і т. д., і т. п.
Як йому може бути шкода? Він навіть мене не знає.
Був аркуш із питаннями.
«Чи могли Ви порозумітися зі своїми наглядачами? Чи могли знаходити з ними спільну мову?»
Так, відповів я.
«Чи вважаєте Ви, що Ваші наглядачі були будь-якою мірою упереджені стосовно раси, релігії, походження чи будь-якого іншого чинника?»
Ні, відповів я.
Було ще питання «Чи порадили б Ви своїм друзям спробувати влаштуватися до поштамту?»
Звісно, відповів я.
«Якщо Ви маєте будь-які скарги чи незадоволені чимось у роботі поштамту, будь ласка, перерахуйте їх докладно на зворотному боці цього аркуша».
Скарг немає, відповів я.
Тоді повернулася та чорна дівчина.
— Уже закінчили?
— Закінчив.
— Ніколи не бачила, щоб так прудко заповнювали папери.
— Швидко, — сказав я.
— Швидко? — спитала вона. — Що ви маєте на увазі?
— Кажу, що робитимемо далі?
— Пройдіть за мною, будь ласка.
Я пройшов слідом за її дупцею в найдальший куток.
— Сідайте, — сказав чоловік.
Деякий час він переглядав заповнені папери. Підвів очі на мене.
— Чи можу я спитати, чому ви вирішили звільнитися? До вас застосовувалися дисциплінарні покарання?
— Ні.
— Тоді яка причина вашого звільнення?
— Кар’єрне зростання.
— Кар’єрне зростання?
Він подивився на мене. Менш ніж за вісім місяців мені буде 50. Я знав, що він думає.
— Чи можу я спитати, у чому полягатиме ваша кар’єра?
— Якщо на те пішло, то розповім. Мисливський сезон у рукавах заболочених рік триває з грудня по лютий. Я вже майже втратив місяць.
— Місяць? Ви працювали тут одинадцять років.
— Слухайте. Я згаяв одинадцять років. Три місяці розставляючи пастки в рукаві Ля Форш, я можу заробити від 10 до 20 тисяч.