Небесний народ

На якусь мить запанувала тиша, стало чути, як дзюркотить потічок та шелестить листя в просвітленому вечірнім сонцем гіллі липи. Квіти поблизу вже готувалися поринути в солодкі сни, та раптом принишкли і підняли свої голівоньки у вечірній тиші. «Хто ж бо не чув про королеву ельфів! Чи не задумала вона, — міркували багато хто з тих, що зібралися на галявині, — позвати до себе ельфа, якого ми так полюбили? Може, королева бажає знову відправити його в чергове вигнання, тож більше його не побачимо…»

— Будь ласка, — попросив коник-стрибунець, — принаймні скажіть нам, що з ним далі буде.

Проте незнайомка знову заперечливо хитнула головою і занепокоєно розглянулася довкола:

— А бджоли знайдуть ельфа? — спитала вона.

Метелик кивнув:

— Бджоли завжди все знаходять, а ви хіба не знаєте, що вони великі мастаки в цій справі?

— Ну звісно, — погодилася нарочна королеви. — Але, розумієте, час не терпить, вечір он уже на носі, а до мочарних озер далеко летіти.

— В середині липня, — таємниче прошепотіла мурашка, — мені про це світлячки розповіли, один раз на рік, улітку, під час повного місяця, королева ельфів зупиняється в безлюдній гущавині лісу та влаштовує прийом. Посланниця від королеви за ельфом та її прийом мусять бути взаємопов’язані.

Затріпотівши крилами, прилетіла славка, і розмаїта комашня дружно шугнула врізнобіч. Проте чужинка продовжувала незворушно сидіти на своєму місці, спокійно промовивши: «Я — мирна посланниця ельфів». Славка опустилася поруч з нею, не завдавши незнайомці жодної шкоди, і близько до неї не підходила.

Лісові ельфи — могутній народ. Навіть великі тварини слухаються їхньої волі, бо можна наробити собі лиха: цей народ володіє неабиякою магією та знає усілякі чари. Королева ельфів взагалі може закляття наслати, от тоді будуть непереливки.

Так, в глибині лісу є багато дивовижного, проте я розповім вам про найбільше з чудес, яке тут сталося.

Невдовзі у супроводі двох бджіл прибув ельф, і незнайомка привіталася з ним, виявляючи шанобливість та благоговійність. Певний час посланниця королеви та добрий дух розмовляли наодинці, а тим часом інші тварини, оточивши їх півколом, нетерпляче та зацікавлено чекали поодаль.

Під час розмови вираз обличчя ельфа зробився задумливим і все більше ставав сумним. Він заклопотано опустив голову. Виглядало на те, що синьокрила посланниця принесла звістку, котра глибоко його вразила.

На прощання ельф повільно та дружелюбно кивнув головою незнайомці і довго проводжав її поглядом. А крилата вісниця з тихим гудінням швидко відлітала від нього, аж поки не зникла в сутінках соснових стовбурів.

Найбільш нетерплячою з усіх виявилася білка Лі, яка, будучи не в змозі більше чекати, першою підійшла до ельфа.

— Ти хочеш піти від нас? — швидко і з острахом спитала вона.

Услід за білкою на нижчу гілку перелетіла й Уку, тож добрий дух звернувся до неї: