Небесний народ

Є в повісті й кілька тремких сюжетів, де діють люди. Це «Ассапа та Єн», «Трауль», «Помираюче дитя» й «Царство». Як не парадоксально, але ці розділи, мабуть, сприймаються найважче. Можливо, від того, що такі вже ми, люди, м’яко кажучи, недосконалі, а подекуди й жорстокі. А може, тому, що змушують кожного зазирнути собі в душу і чесно визнати, де діємо по совісті, а де йдемо лукавими стежками.

Особливо хочеться виділити розділ «Царство», в якому біблійний сюжет подано з такою експресією (на межі надриву), що аж мурашки по тілу бігають. Тому, хоч-не-хоч, задумуєшся про вічність: а як там далі, чим треба платити в небі за свої земні справи?

Тобто — повість, з одного боку, розповідає про життя мешканців лісової галявини, а з другого — через їхні відчування та переживання осягаємо сенс нашого буття в цьому, такому непростому, білому світі.

Слід зауважити, що в «Небесному народі» автор не цурається мальовничих описів природи та всього живого. Він просто милується та чудується власними героями! І не важливо — чи це лис Райнер зі своїми хижими повадками, чи добродушний їжак Гассан, чи це стара і мудра сова Уку, чи сам головний персонаж — ельф. Усі вони мають риси, притаманні людям. Тож мимоволі забуваєш, що це, по суті, безмовні створіння, і вважаєш їх рівними нам істотами.

Ось так майстерно автор веде читача хитромудрими сплетіннями фантазій, оповідок, бувальщин та реальних подій, щоби показати нам нас ізсередини, показати нашу велич, а подекуди, як не прикро, й нашу жалюгідність.

Ну, що ж, якою б не була гіркою правда, на неї не нарікають. Просто треба пам’ятати слова маленького ельфа, що «…Людина суттєво відрізняється від усіх інших. У неї є те, що ставить її вище над усіма земними створіннями, — це свобода дії… вона наділена здатністю вибирати й творити добро. Коли вона так чинить, то стає подібною до Творця».