Фрагменти із сувою мойр. Частина 1. Кросворд

Отак раціоналістично думав собі я, але ноги чомусь не слухалися, тобто не бажали зупинятися, а йшли і йшли і то в певному скерунку — до залізничної станції. Тоді я трохи поступився собі й придумав іншу гру: дай Боже, подумав, щоб Іра сьогодні не приїхала. Тоді б усе вирішилося навіть не з моєї ініціативи, мені досить було б улягти долі й не більше. Не приїхати Іра підстави мала, про це говорив немало, поки ж мені залишалося одне: не думати про неї й не шукати її, бо й справді, від усього того й утомлюватися починав. Цією думкою й досяг компроміса між бажаним і небажаним; іти на побачення чи не йти. Те, що приділяв таку посилено велику увагу якомусь адюльтерові, ніби це світова проблема, не дивувало, бо то лише другий випадок чогось схожого в моєму житті. Окрім того, стосунки чоловіка до жінки — це таки світова проблема, бо є коренем цивілізації, а фізично — запорукою невмирущості людського племені, але мій випадок у цій системі, здається, був патологічний, адже його можна прирівняти не до звичайного солодкого поєднання осіб супротилежної статі, що і є любов’ю, з конечною метою — утворення родини, а до хвороби, ще й у непростому варіанті, адже господиня виразно й недвозначно прорекла, що з Ірою не одружуся ніколи, а збоку, як сказала, видніше. Які мала підстави таке сказати? Очевидячки тільки метафізичні, покладені не так на досвіді, як на відчутті чи передчутті, але чинені, знову-таки за її словом, «з висоти віку». Отже, це була думка не ззовні, а зсередини супротилежного, а може, й ворожого стану, кажучи образно, і чи не належить мені пильно до того прислýхатися? Але річ у тім, що тепер, коли знайшов компроміса, тобто переклав право вибору з двох можливостей із себе на Іру, не бажав до того прислухáтися, а вирішив дати витягти папірчика при жеребкуванні таки долі нашій — хай не ми, а вона нами кермує, а всі штучні перепони, мисленні вагання, сумніви загнати в глибину єства, де стоїть отака собі символічна корзина для сміття, і жбурнути туди оті непотрібні папери, але боронь Боже викидати їх на зовнішнього смітника: хай там полежать — може, дещо доведеться ще з тієї корзини дістати, хай і зіжмакане, розгорнути, покласти на стола, розгладити, взяти лупу, щоб побільшити написане, і пильно прочитати, десь так, як читаю стародавні тексти, твердо відаючи, як учений, закона, що в давніх паперах, які все-таки збереглися, нічого не буває зайвого, а непотрібне не раз може стати вирішально потрібне для теми іншої.