Епік

— Годмунде, попри всю повагу до вас… — заговорила Бека. — Свейн усміхнувся в душі: вона і справді навіть уявлення не має про динаміку ситуації. Адже суперечити Годмундові саме тепер — це політичне самогубство: невдовзі пролунають радикальні пропозиції, і вона сама перетворила себе на мішень. — Про тих людей ми знаємо дуже мало. Може, якщо дати їм місця в університеті, вони прийдуть і допоможуть нам керувати системою? Можливо, це все, чого вони прагнуть? Хлопець, наприклад, мабуть, просто хоче повернути батька. Можна подбати й про це.

— Справді, — лиховісно усміхнувся Годмунд, — це одна з можливостей. Покладання на «Епік» завжди містило в собі ґандж, бо й сама гра може запровадити нестабільність. На жаль, гра кориться власним правилам, а не нашим. Але застережімося од найгіршого сценарію — од їхнього наміру зруйнувати нас.

— У вас є пропозиції? — запитала Глейд.

— Згодом я назву їх, — підніс угору тремтячу руку Годмунд. — Передусім я хочу почути од вас, чи всі ви розумієте, що я кажу. Відколи ваше покоління прийшло до цього комітету, я відчув, що він став млявим. Я терпів вашу поблажливість, бо вона не мала значення. Але тепер я змушений наполягати. Годі гратися!

Трохи почервонівши, Свейн подумав, чи не спрямовує Годмунд конкретно свої застороги проти його намагань розв’язати загадку Epicus Ultima.

— А тепер нехай я почую од кожного з вас, чи розумієте ви всю серйозність кризи? Що існує потенційна загроза остаточно зруйнувати наше суспільство?

— Слухай, старий! — Вольф ніби недбало відхилився на спинку стільця, але його голос тремтів од намагань тримати його під контролем. — Не намагайся залякати нас. — Несмілива Бека аж зойкнула, почувши такі слова, і Вольф усміхнувся: — Ти, звісно, маєш право на свою думку і право висувати пропозиції, але не думай, ніби ти керуєш нашим комітетом.