Епік
- Автор: Костик Конор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Махаон-Україна
- ISBN: 978-966-605-976-8
- Переводчик: Петр Таращук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Епік». Краткое содержание книги:
Гравці увійшли до печери збуджені, розмовляючи про те, як їхні друзі та родини відреагують на новину і що вони куплять для своїх господарств і свого округу. Завдяки відьомським чарам, до яких удалася Інгеборг, усе навколо світилося приємним бірюзовим світлом, відображеним у сталактитах, що прикрашали печеру.
Першою ознакою багатства стало кілька золотих і срібних монет, потім вони натрапили на брошку тонкої філігранної роботи, і Сігрид причепила її до свого плаща; далі шкіряну сумку із золотою застібкою і двома невеличкими сапфірами на пряжці.
— Тільки за це можна було б купити трактор для округу, — підібрав сумку BE, пильно роздивляючись її.
На долівці печери можна було бачити дедалі більше коштовних предметів, кожен з них спонукав їх зупинитися й нестримно радіти своєму багатству. Потім вони завернули за ріг, і побачене зненацька змусило їх припинити захопливі балачки. Перед ними лежали результати тисячі років нагромадження, страховисько, що лежало мертве нагорі, невтомно збирало ті скарби.
У просторій залі, де висіли тонкі молочні сталактити, долівку вкривали розсипи монет, спадаючи та підіймаючись нерухомими золотими хвилями понад метр заввишки. Серед монет усюди, куди сягало око, видніли коштовні вироби: роги для вина, прикрашені кованим сріблом, мечі з піхвами тонкої роботи, оздобленими самоцвітами, грубезні фоліанти з золотом на палітурках і важкими срібними застібками, срібні та золоті келихи, скриньки, ювелірні прикраси, частини обладунків, блискучі леза сокир і мечів. Здавалося, немов золотий прибій накотився недавно на берег із самоцвітів, і вони полискують тепер у світлі смолоскипів.
Тільки через кілька хвилин, коли гравці мов прикипіли до землі, приголомшені розміром скарбу, BE зміг упасти навзнак на монети й заспівати.
Б’єрн сів, навряд чи здатний дивитися на скарби:
— Цікаво, скільки тут багатства? — Він зачерпнув жменю монет, а разом з ними й срібний ланцюжок із великим переливчастим аметистом. — У моїй руці більше монет, ніж я заробив би за все своє життя, а скільки тут таких жмень? — І вражено хитав головою.
— Авжеж, — відповів BE і заходився розгортати монети під собою. — Аж не віриться!
Гравці почали ходити поміж скарбів, кожен своєю дорогою, скрикуючи од насолоди й захвату, коли щастило знайти під монетами, які легко розсувалися в боки, надто коштовну або вишукану річ. Ця радісна екскурсія тривала, мабуть, годинами, проте ніхто не помічав часу, але зрештою, втомившись показувати одне одному різні дива, остерфіордські драконовбивці знову зібралися разом.
— Як ми доправимо це все до Ньюгейвена? — запитала Сігрид, додавши нотку практичності до запаморочливих мрій.
— Слушне запитання. Ти мав би взяти більше возів, — усміхнувся BE Б’єрнові.
— А що, як я візьму трохи грошей, побіжу назад, куплю ще шість возів і повернусь якомога швидше? — запропонував Ерік.
— А ти не боїшся подорожувати сам? — запитала Інгеборг.
— Отакої, та я разів кільканадцять ходив цією дорогою, і то без допомоги природної проворності Попелі та цих черевиків.
— Гаразд. А ми тим часом навантажимо віз, який маємо, — засміявся BE. — Яке відповідальне й водночас приємне завдання.
Майже через день вони вирушили до Ньюгейвена, кожен вів коней, що насилу тягли вщерть навантажені вози, а скарби замаскували, як могли: накрили брезентом і обв’язали мотузками.
Місто було прикрашене, мов на свято. На всіх мурах і вежах майоріли барвисті прапори, серед багатьох інших гербів переважав ворон, зображений на гербі герцога Снігового Краю. Браму заквітчали гірляндами квітів.
— Що за день сьогодні особливий? — запитала Інгеборг, із цікавістю роздивляючись навколо.
— Думаю, це заради нас, — трохи знічено мовив Ерік.
— Що? Ти комусь розповів? — розсердилася Сігрид, що Ерік розбовкав про їхню таємницю до того, як вони надійно заволоділи багатством.
— Що ж, тільки торгівцеві з мисливської крамниці.
— Це добре, — урвав їх BE перше ніж вони посварилися. — Так воно й має бути.
Коли команда увійшла до міста, здається, всі міщани вибігли привітати їх: купці і крамарі, майстри та їхні учні, міська сторожа й вулична шпана. Вони живоплотом поставали вздовж вулиць і вимахували з вікон. Їх розважали штукарі, ляльковики, трубадури й поети — всі вони зупинялися, щоб і собі радісно гукнути і спробувати закинути квітку на один із возів, які вервечкою їхали по бруківці.