Гуляйполе

Зупинилися махновці в Темирівці, вірніше, у Старій Темирівці, бо є ще поряд Мала Темирівка — це два невеличких села під Дібрівським лісом, на межі з Донеччиною. Вирішили, що це далеченько від Гуляйполя, противник не наважиться так далеко переслідувати й можна буде день-два спочивати, перегрупувати свої невеличкі сили й рушити на Гуляйполе, щоб його звільнити від окупантів.

Нестор заїхав до свого давнього друга діда Остапа. Старі радісно зустріли Махна і давай мерщій накривати стіл білою скатертиною та ставити на нього всякі наїдки і напої.

— Не поспішайте, — зупинив їх Нестор. — Спочатку розставимо навколо села охорону, а вже потім — до вашого багатого столу... Та й ми щось підкинемо.

Вечеряв "батько" разом зі своїми друзями-командирами Сидором Лютим, Семеном Каретником, Федором Щусем і Петром Петренком. Тіну до себе не запросив — ніколи займатися сімейними ніжностями. Адже зібрав він своїх командирів не для веселощів і пиятики, а щоб вирішити, що робити далі, вірніше, коли зручніше вдарити по Гуляйполю. Тіна в таких випадках зі своїми молитвами не ліпший порадник, а навпаки, тільки його роздратовувала.

Повечерявши і вирішивши всі військові питання, о десятій вечора розійшлися по домівках селян. Дід Остап запропонував Несторові "царське" дерев'яне ліжко з високими бильцями, переповнене перинами. Вже стара розстелила його, та Махно заперечив, бо забажав, щоб добряче виспатися (адже дуже втомився), лягти на широкому дерев'яному тапчані, застеленому овечими шкурами, та вкритися ліжником — товстим вовняним рядном. Спав, як убитий. Рано-вранці розбудила його кулеметна стрілянина за селом. Схопився враз, одягнувся нашвидкуруч і вискочив у двір. Йому назустріч — Каретник і Лютий.

— "Батьку", на Темирівку напали мадяри. Наші відбиваються, — доповів Сидір Лютий. У нього в руках був ручний кулемет "Люїса", з яким він рідко коли розлучався.

Усі троє вибігли з двору, за село. Прямо на них двома колонами йшли на повний зріст мадяри — то стріляючи з карабінів, то кидаючи поперед себе бомби. Вони вже знищили кілька партизанських заслонів і тепер добивали тих, хто не встиг втекти.

— Сміливі хлопці, мабуть. Ви подивіться, як вони безстрашно йдуть, — зауважив спокійно Нестор. Він ніколи не розгублювався, завжди був холоднокровним перед будь-якою небезпекою. І така його поведінка вселяла в повстанців бадьорість духу.

— Ану, Сидоре, подай мені свою "Люсю" — це він так називав французський кулемет. Лютий подав і, вже знаючи для чого, став на коліна. Нестор поклав "Люсю" на плече товариша і натиснув на гашетку, розстрілюючи противника з невеличкої відстані прямо в упор. "Сміливі хлопці" падали, як скошена трава, а живі розбіглися увсебіч, прагнучи оточити Махна і його друзів та взяти їх у полон.

— А тепер задкуємо до хат, — спокійно розпорядився Нестор. Але там, біля хат, вже також були мадяри. Вони били махновців звідусіль і їх було, як саранчі у пекельні роки.