Готель між двох світів
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Иван Рябчий
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Готель між двох світів». Краткое содержание книги:
П’єса «Готель між двох світів» (Hotel des deux mondes, 1999) — химерний погляд на «ціну» людини, на її справжню сутність.
П’єсу «Зрада Айнштайна» (La Trahison d’Einstein, 2014) присвячено моральній дилемі одного з найбільших в історії людства вчених: далі обстоювати свою жорстку позицію пацифіста чи все ж подарувати людству зброю, яка, ймовірно, врятує його від жахливої війни.
Волоцюга підводиться і кидається на Айнштайна із запалом, якого раніше собі не дозволяв.
Волоцюга. Вам не соромно?!
Айнштайн. Даруйте, за що?
Волоцюга. Вам не соромно бути вченим? Не соромно озброювати негідників? Не соромно робити вбивць майстернішими? Що там ті війни — люди завжди чубилися! Але завдяки вам справа повертається на інше! О, дякую, пане! Тепер ми здатні вбити максимум людей за мінімум часу. Тепер ми спроможні на п’ятизіркове вбивство! Яка дивовижа! Яке досягнення!
Айнштайн. Слухайте, не перебільшуйте!
Волоцюга. Клятий прогрес! Який же я дурний! Гадав, що наука — це вершина цивілізації… Еге ж, завдяки науці цивілізація справді просувається — але у напрямку варварства. Мені душе шкода, пане Айнштайне, проте все те, що ви втілюєте — освіченість і знання — завело нас на хибну стежку. Усі наші блискучі культури — заради чого?! Заради світових війн, концентраційних таборів, бомб А і бомб В? Заради апокаліпсису?! Єдине, що вам поталанило змайструвати — це смерть!
Айнштайн. Але…
Волоцюга. Мені страшно!
Він знову підхоплюється, хапає свою торбину та йде геть.
Айнштайн. Заждіть! Вислухайте мене.
Волоцюга. Ні. Мені лячно, розумієте? Бачите — сироти? З мене вже ллється холодний піт! Мене за живіт хапає — мов хтось усередині грає на кастаньєтах! Розумієте? Планеті видовбали труну! Людство збожеволіло. Усе — шкереберть! Сьогоднішній день мене лякає. А завтрашнього я остерігаюся. Щодо післязавтра, то, боюся, його вже не буде. Коли зустрічаю мерзотника — я тремчу. Коли ж мені трапляється геній — я нашорошуюсь. Не знаю, кого варто боятися більше — генія чи мерзотника.
І він вибігає, залишаючи збентеженого Айнштайна самого.
Старий хоче зупинити Волоцюгу, проте, щойно підвівшись, зойкає від болю й поточується.
За якусь мить Волоцюга повертається — він бачив, як його друг упав.
Волоцюга. Пане Айнштайне… гей, пане Айнштайне…
Заходить О’Ніл. Він стурбовано спостерігає за ними. Помітивши О’Ніла, Волоцюга тикає в нього пальцем.
Волоцюга. Гей ти, щуре! Чого стовбичиш? За лікарем, швидко!
О’Ніл підходить і бачить, що Айнштайнові справді зле.
О’Ніл. Говоріть із ним! Не дайте йому сконати! А я піду по допомогу.
Він вибігає.
Волоцюга, поклавши вченого собі на коліна, дає йому легких ляпасів — і, зрештою, Айнштайн приходить до тями.
Волоцюга. Нарешті… Докторе Айнштайне… Гаразд… Послухайте мене… Зараз прибуде «швидка», лікарі. Чуєте… слухайте мене. (Намагається знайти тему, яка могла би привернути увагу Айнштайна.) Мене завжди цікавило — чи любите ви Америку?
Знесилений Айнштайн тихо відповідає, мов слухняна дитина.
Айнштайн. Авжеж…
Волоцюга. А чому?
Айнштайн. Бо у мене в Америці є один друг.
Волоцюга. Справді? І на кого він схожий?
Айнштайн. У нього велика борода, як у мого дідуся, та кучма, мов у індіанця.
Вони ніжно перезираються.
Волоцюга. А що ще, крім незвичної зовнішності, вам у мені до вподоби?
Айнштайн. Мені зазвичай складно дається любов до людей. З вами — значно простіше.
Волоцюга. Але чому?
Айнштайн. Оскільки у нас на все різні погляди, то нам завжди є що одне одному сказати. (Вони сміються.) Здебільшого цілі, що їх ставлять перед собою люди — мізерні: гроші, влада, розкоші, слава… Але це не стосується вас.
Волоцюга. Я — вільна людина.
Айнштайн. Аж ніяк! Ви зачинились у своїх спогадах, присвятивши себе втраченому синові. Заради нього віддалилися від друзів, від суспільства, відмовилися від норм — від усього, з чим мали справу раніше. Що ж, воістину монументальна, видовищна жалоба! Я глибоко зворушений. Поруч із вами я почуваюся нікчемою!
Волоцюга. Та годі вам! Що ви таке кажете! Ви ж — неймовірна людина!
Айнштайн. Неймовірна? Це як подивитися… Під машкарою славетного вченого приховуються жалюгідний батько і знесилений чоловік. Я не виправдав їхніх сподівань, я… (З болем у голосі.) У двох моїх діток — генетичні захворювання, одне померло, інше — в притулку. А втім, у мене ж є чудовий син — Ганс-Альберт! Він викладає гідравліку в Берклі[9]… Однак я бачу його не частіше, ніж решту своїх колег… Боюся, що мозок у мене значно більший за серце.
9
Ганс Альберт Айнштайн (1904–1973) — американський інженер, викладав в Університеті Берклі в Каліфорнії.