Щира шахрайка

Хлопець із човном сказав, що зустріне їх на пірсі, який простягався з дальнього кінця пляжу. Усе було дуже неформально. Коли Джул і Іммі підійшли, до пірса на двох маленьких човнах підпливи двійко молодих пуерториканців. Іммі заплатила готівкою. Один із хлопців показав Джул, як працює двигун і як пристосовані весла на краю човна, просто на випадок, якщо вони знадобляться. Їм залишили номер, щоб зателефонувати, коли вони будуть готові здати човен.

Іммі здавалася похмурою. Вона сказала, що рятувальні жилети порепані, а човен не завадило б пофарбувати. Але у будь-якому разі до човна вона сіла.

Перепливти затоку забрало півгодини. Сонце припікало. Вода була дивовижно блакитною.

На Кулебріті Джул та Імоджен зістрибнули у воду та витягли човен на берег. Джул обрала стежку, і вони рушили. Іммі йшла мовчки.

— Куди тепер? — запитала Джул, коли вони опинилися на розвилці.

— Куди захочеш.

Вони пішли ліворуч. Пагорб був крутий. За п’ятнадцять хвилин ходьби нога Іммі зіскочила зі скелі. Вона сперлася ступнею об дерево, щоб перевірити ногу.

— Усе гаразд? — спитала Джул.

З ноги Іммі ледве точилася кров.

— Так, нормально.

— Якби ж був пластир, — сказала Джул. — Треба було взяти із собою.

— Але ти не взяла, тож усе гаразд.

— Вибач.

— Це не твоя провина, — мовила Іммі.

— Я маю на увазі, мені прикро, що це сталося з тобою.

— Облиш, — відповіла Імоджен і рушила далі пагорбом. Досягнувши вершини, вони опинилися на чорних скелях.

Скелі відрізнялися від того, якими їх собі уявляла Джул. Іще прекрасніші. Майже лячні. Темні й слизькі. Вода вливалася в них і омивала, створюючи басейни, що видавалися нагрітими сонцем. Деякі скелі були вкриті м’якими зеленими водоростями.

Навколо — ані душі.

Іммі роздяглася до купальника і плавно ковзнула в найбільший басейн, не зронивши ні слова. Вона була засмаглою і вдягненою в чорне бікіні з поворозкою навколо шиї.

Джул раптом відчула себе огрядною та мужикуватою. М’язи, над якими вона так завзято працювала, здавалися незграбними, а блідо-блакитний купальник, у якому вона провела усе літо, жалюгідним.

— Вода тепла? — запитала вона про мілкий басейн.

— Дуже тепла, — відповіла Іммі. Вона нахилилася, плескаючи водою на руки і на потилицю. Джул дратував кепський настрій Іммі. Врешті-решт, не через неї Імоджен роздряпала ногу. Єдиною провиною Джул було те, що вона сказала, що хоче взяти напрокат човен і побачити Кулебріту.

Іммі була розбещеною дитиною, яка закопилює губи, коли щось виходить не так, як вона хоче. Це було одним з її обмежень. Ніхто ніколи не казав «ні» Імоджен Соколофф.