Скорботна п'ятниця

Як же йому вийти з глухого кута? Написати про Ганді, щоб вийти з глухого кута? Перевернувся на ліжку, розплющив очі, втупив погляд у стелю. Літера вбиває все живе. Літера втратила свою святість. Це насмішка мертвого світу. Боягуз пише про героя. Ретроград готує дисертацію про французьку революцію. Поважний, мерзенний, нещасний міщанин, що загруз у прозі власного існування, захоплюється поезією і строчить поеми. Ох, ця шкаралупа буденного паскудства: паскудний апостол, що й собі лізе пальцем у рану! І він теж про Ганді! Він, нечесний тип, який гендлює Іудами, пристосованець, прибічник Ани Хулії, її класу, касти, грошей. Ой любов, як з тебе викинути літери, що є і в слові «лайно»?

Так, літера втратила свою вартість, свій глибокий смисл, свою одвічну святість, свою загадковість, свою таємничість, перетворившись на оголошення. Вона оголошує себе. Вона все оголошує. І вже ніщо не існує задля літери, а тільки задля оголошення. Те, що не оголошується, не існує. Теперішній світ, наш світ спирається на літеру, живе з літери, вивернутої навиворіт, а не літери в собі, як було колись. Тим-то й розсипається, занепадає вся наша цивілізація. Падає на нас у вигляді оголошень і реклам. Бути оголошенню чи не бути? Провчитися п’ять-шість років, щоб врешті мати право вмістити оголошення «Адвокат і нотар». Маленьке оголошення у велетенській, брудній газеті, що її суть узагальнюється назвою-девізом «Правда, справедливість і краса», в якому під «правдою» треба розуміти брехню, фальш, обман, під «справедливістю» — кривосуддя, продажність, зловживання, а під «красою» — виродження, потворність, несмак. Хоч як гарно назови, суть та сама. А папір усе стерпить. І Хуана, і Естебана. Яка, зрештою, різниця, коли слова нічого не означають? Тепер вони означають щось зовсім інше. Що саме — ніхто того не знає, але щось зовсім інше. І в цьому вся трагедія. Використовуються слова-знаки, що давно втратили своє значення. Використовуються, щоб заповнити місце в газетах, книжках, листах. У якомусь міфі розповідається, як у первісних людей погас вогонь і яких неймовірних зусиль і жертв коштувало знову роздобути його. Отак і нам багато чого коштуватиме поновити пряме значення слів. Тим-то той, кого називають злодієм, бо він і справді заслужив у людей славу злодія, живе і в ус не дме, так, ніби його називали чесним. Яке для нього має значення те, що його називають злодієм, коли він знає, що слово нині не присоромлює й не ганьбить? У нього є гроші. Крадені й награбовані гроші лежать у гаманах і сейфах. А хай-но спробують украсти в нього! Церква говорить про Слово, яке було спершу, але Слово, що стає плоттю, вже не існує, бо нині Слово обертається оголошенням або піною від люті… Нема вже Слова, є Піна… Ганді… Іуда…