Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Елизавета Константиновна Ромашко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна». Краткое содержание книги:
— Ви певні, що всі яхти на місці? — знову спитав Шельга.
— Нема “Оріона”, він у Петергофі… Та в Стрельну загнали двоє суден.
Шельга дійшов по бризкаючих дошках до краю бонів і тут підняв шматок причалу, — один кінець його прив’язано до кільця, другий явно одрізано. Черговий неквапливо оглянув причал. Насунув зюйдвестку на ніс. Промовчав. Пішов уздовж бонів, лічачи пальцем яхти. Рубонув рукою по вітру і закричав з неймовірною енергією:
— Петько, телепень ти такий! Щоб тобі тридцять разів утопитися в тухлій воді, куди ж ти дивився! “Бібігонду” вкрали, найкраще гоночне судно!..
Петько охкав, дивувався, бив себе по боках баранячими рукавами. Тут робити більше було нічого. Шельга поїхав у гавань.
Минуло принаймні години три, поки він на швидкісному сторожевому катері вилетів у відкрите море. Била туга хвиля. Катер занурювався. Водяний пил туманив скельця бінокля. Коли зійшло сонце, — у фінських водах, далеко за маяком, — поблизу берега помітили вітрило. Це билася поміж підводним камінням нещаслива “Бібігонда”. Палубу її покинули. З катера дали кілька пострілів, для порядку, — довелося вернутися ні з чим.
Так утік через кордон Гарін, вигравши тієї ночі ще одного пішака. Про участь у цій грі чотирипалого було відомо тільки йому й Шельзі. З приводу цього випадку Шельга на зворотному шляху до гавані думав:
“За кордоном Гарін або продасть, або сам ка волі експлуатуватиме таємничий апарат. Винахід цей для Союзу поки що втрачено, і хто знає, чи не має він зіграти в майбутньому фатальну роль. Але за кордоном у Гаріна є острашка — чотирипалий. Поки боротьбу з ним не закінчено, Гарін не наважиться вилізти на світ з апаратом. А коли в цій боротьбі стати на бік Гаріна, можна зрештою і виграти. Принаймні найдурніше, що можна було б вигадати (і найзручніше для Гаріна), — це негайно арештувати чотирипалого в Ленінграді”. Висновок був простий: Шельга одразу з гавані поїхав до себе на квартиру, надів суху білизну, подзвонив у карний розшук про те, що “справу само собою ліквідовано”, вимкнув телефон і ліг спати, посміхаючись з того, як чотирипалий, отруєний газами і, можливо, поранений, тікає тепер з усіх ніг з Ленінграда. Такий був контрудар Шельги у відповідь на “програного пішака”.
І ось телеграма (з Парижа): “Чотирипалий тут. Події загрозливі”. Це був крик про допомогу.
Що далі думав Шельга, то зрозумілішим ставало — треба летіли в Париж. Він узяв телефоном довідку про виліт пасажирських аеропланів і повернувся на веранду, де сиділи в нетемніючих сутінках Тарашкін та Іван. Безпритульний хлопчина після того, як у нього на спині прочитали напис чорнильним олівцем, принишк і не відходив од Тарашкіна.
У просвіти між гілками з оранжевих вод долинали голоси, сплески весел, жіночий сміх. Старі, як світ, діла творилися під темними кущами лісу на островах, де безсонно перегукувалися тривожними голосами якісь пташки, щебетали солов’ї. Усе живе, виринувши з дощів і метелиць довгої зими, квапилося жити, з веселою жадібністю ковтало хмільні чари цієї ночі. Тарашкін обійняв однією рукою Івана за плечі, сперсяі на поручні і завмер, — дивився крізь просвіти на воду, де нечутно ковзали човни.
— Ну, як же, Іване, — сказав Шельга, присунувши стілець і нахилившись до обличчя хлопчика, — де тобі більше подобається: там чи тут? На Далекому Сході ти, либонь, погано жив, упроголодь?
Іван дивився на Шельгу не кліпаючи. Очі його в сутінках видавалися сумними, як у старого. Шельга витяг із жилетної кишені леденець і постукав ним Іванові по зубах, поки ті не розтулилися, — леденець прослизнув у рот.
— Ми, Іване, з хлопчаками добре поводимося. Працювати не примушуємо, листів на спині не пишемо, за сім тисяч верст під вагонами не надсилаємо нікуди. Бачиш, як у нас добре на островах, і це все знаєш чиє? Оце все ми дітям віддали на вічні часи. І річка, і острови, і човни, і хліб з ковбасою, — їж вдосталь, усе твоє…
— Так ви хлопчину зіпсуєте, — сказав Тарашкін.
— Нічого, не зіпсую, він розумний. Ти, Іване, звідки?
— Ми з Амуру, — відказав Іван неохоче. — Мати померла, батька вбили на війні.
— Як же ти жив?
— Ходив по людях, працював.
— Такий маленький?
— А чого ж… Коней пас…
— Ну, а потім?
— Потім узяли мене…
— Хто взяв?
— Одні люди. їм хлопчик був потрібен — на дерева лазити, гриби, горіхи збирати, білок ловити для їжі, бігати по що пошлють…
— Значить, взяли тебе в експедицію? (Іван кліпнув, промовчав). Далеко? Відповідай, не бійся. Ми тебе не викажемо. Тепер ти — паш брат…
— Восьмеро діб на пароплаві пливли… Думали, живі не залишимось. І ще вісім днів йшли пішки. Поки прийшли на вогнедишну гору…
— Так, так, — мовив Шельга, — значить, експедиція була на Камчатку.
— Еге ж, на Камчатку… Жили ми там у халабуді… Про революцію довго нічого не знали. А коли дізналися, троє втекли, потім ще двоє втекли, жерти стало нічого. Лишилися він та я.
— Так, так, а хто ж це “він”? Як його звали?
Іван знову насупився. Шельга довго його заспокоював, гладив по низько похиленій виголеній голові.
— Але ж уб’ють мене за це, якщо скажу. Він обіцяв убити.
— Хто?
— Та Манцев же, Микола Христофорович. Він сказав: “Ось, я тобі на спині написав листа, ти не мийся, сорочки, жилетки не скидай, хоч через рік, хоч через два — доберися до Петрограда, знайди Петра Петровича Гаріна і йому покажи, що написано, він тебе нагородить…”
— Чому ж Манцев сам не поїхав до Петрограда, якщо йому треба бачити Гаріна?
— Більшовиків боявся. Він казав: “Вони гірші за чортів. Вони мене вб’ють. Вони, — каже, — всю країну у безвихідь завели — поїзди не ходять, пошти немає, жерти нічого, і з міста всі повтікали…” Звідки йому знати, — він на горі сидить шостий рік…
— Що він там робить, що шукає?
— Ну, хіба він скаже? Тільки я знаю… (У Івана весело, хитро засяяли очі). Золото під землею шукає.
- І знайшов?
— Він-бо? Звичайно, знайшов.
— Дорогу туди, на гору, де сидить Манцев, показати зможеш, коли треба буде?
— Звичайно, зможу. Тільки ви мене, дивіться, не виказуйте, а то він, знаєш, сердитий.
Шельга і Тарашкін надзвичайно уважно слухали оповідь хлопчика. Шельга ще раз пильно оглянув напис у нього на спині. Потім сфотографував його.
— Тепер іди вниз, Тарашкін вимиє тебе милом, лягай, — сказав Шельга. — Не було у тебе нічого: пі батька, ні матері, одне голодне пузо. Тепер усе є, всього по горло, — живи, вчись, рости на здоров’я. Тарашкін тебе наставить на добрий розум, ти його слухай. Прощай. Днів через три побачу Гаріна, доручення твоє передам.
Шельга засміявся, і незабаром ліхтарик його велосипеда, підстрибуючи, майнув за темними заростями.
Блиснули високо над зеленим аеродромом алюмінієві крила, і шестимісний пасажирський літак зник за сніжними хмарами. Гурт проводжаючих постояв, задерши голови до сонцесяйної синяви, де ліниво кружляв стерв’ятник та стригли повітря ластівки, але дюралюмінієвий птах уже летів хтозна-де.
Шестеро пасажирів, сидячи в плетених кріслах, що поскрипували, дивилися на поволі падаючу вниз бузково-зелену землю. Ниточками в’юнилися по ній дороги. Іграшковими — трохи похилими — видавалися гнізда будівель, дзвіниці. Праворуч, удалині, стелилася синява води.
Ковзнула тінь од хмари, ховаючи деталі земної карти. А ось і сама хмара виринула близько внизу.
Припавши до вікон, усі шестеро пасажирів усміхалися дещо вимушено, як люди, що вміють володіти собою. Повітряне пересування було ще новиною. Незважаючи на комфортабельну кабіну, журнали і каталоги, розкидані на відкидних столиках, на видимість безпечного затишку, пасажирам все ж доводилося заспокоювати себе, що, зрештою, повітряне сполучення значно безпечніше, ніж, приміром, пішки переходити вулицю. Звісне діло в повітрі. Зустрінешся з хмарами — пролинеш, тільки запотіють у кабіні вікна, пробарабанить град по дюралюмінію або підстрибне апарат, як на вибоїні, — вхопишся за плетені ручки крісла, вирячивши очі, але сусід уже підморгує, сміється: оце-то вибоїнка!.. Налетить шквал з тих, що за секунду валить щоглу на морському вітрильнику, ламає кермо, змивай човни, людей у бурхливі хвилі, металевий птах — міцний і верткий — гойднеться на крило, завиє моторами і вже вискочив, шугонув на тисячу метрів вище за гпіздовину урагану.