«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Тодї зараз же, на першу вість про смерть Юрия-Болеслава, на основі попередньої угоди рушило в Галичину угорське військо під началом палятина Вілєрма і польське під проводом самого короля. Дедько, зачувши про польський і угорський похід, покликав на поміч Татар. Угри, здаєть ся, вернули ся з дороги. Казимир, довідавши ся про Татар, теж злякав ся, і покинувши ті пограничні замки, які встиг узяти, пішов чим скорше назад, з добичею. яку встиг захопити. Слїдом прийшли вісти, що Татари готовлять великий похід на Польшу за сей польський набіг на Галичину. Се дуже затрівожило Казимира і він зачав переговори з Дедьком, щоб той не насилав Татар. Так стала ся умова—Казимир присяг не зачіпати Галичини, а Дєдько—не зачіпати Польщі. Здавало ся, що Галицько-волинська держава щасливо вийшла з небезпеки. Але Казимир, наваживши ся на Галичину, не вязав ся своєю присягою. Як тільки проминула татарська гроза, він зараз же вернув ся до свого замислу й випросивши у папи розгрішеннє від присяги, став тільки чекати години, щоб ударити на Галичину. Минуло одначе кілька літ, доки йому удало ся захопити її. Десь коло р. 1345 він почав війну, але відірвав здаєть ся тільки Сяніцьке пограни-че і мусїв помирити ся з Любартом, що панував над Галичиною до р. 1349. Аж тодї Казимир, намовивши Татар, щоб не мішали ся в галицькі справи, несподїваним нападом захопив Галичину і частину Во-лини. І так розпочала ся боротьба між ним і Любартом, що зробила кінець Галицько-волинській державі і почала нову добу в житю українського народу—литовсько-польську.
41. Погляд ня українське жите київської і галицької доби
Таким чином в середині xiv віку скінчила ся самостійність українських земель: Галичину захопили Поляки, Волинь згодом стала провінцією литовською, а иньші князівства, які лишили ся в Київщині і Черни-гівщинї, теж перейшли під власть литовських князів. Державне житє українське урвало ся.
Про те який був устрій політичний і громадський за часів державного українського життя, згадувано було вище. Ми бачили, що Україна складала ся з більших і меньших князівств, старших і мень-ших, і вони з розмноженнем княжого роду все ділили ся й меньшали переважно. Київський князь вважав ся найстаршим між князями, „замість батька", і його иньші князі мали слухати ся. Якийсь час так і було— особливо коли на київськім столї трапляв ся князь енергічний, сильний; але з другої половини XII в. старшими хочуть бути суздальські князі і умисно підривають київських, а далї з кінцем XII в. для всеї західньої України стають старшими галицькі князі. Київ ще якийсь час зіставав ся центром для Поднїпровя, а далї тратить і тут своє значіннє.
В своїм внутрішнім правлїнню всї князї вважали ся вповнї самостійними, оден князь другому не мав мішати ся в правлїннє. Князь правив, опираючи ся на свою дружину, яку тримав з своїх грошей, з тих доходів і даней, які на нього йшли. З початку ся дружина була дуже рухома: вона, як і князї, переходила з землі до землі, з князями і без них; далї осїдаєть ся, сказати б—вростає в землю й зливаєть ся з земським боярством. Вся управа, законодавство, політика, суд, на-кладаннє і збираннє податків, лежали в руках князя і його дружини, що правила його іменем. Громадянство мішало ся часами, коли бачило непорядки, і в деяких землях такі „віча" громадські, де розбирали ся й обговорювали ся всякі справи, були досить частим явищем, князї признавали се право за вічем—ставити жадання, а навіть зміняти князїв. Але як князь себе чув досить сильним, то він не дуже прислухав ся до сього всього й старав ся придавити таку діяльність віча. Віче одначе теж було виразом не так всього громадянства, як його вищих верств, особливо міського боярства.
Простий нарід взагалї не мав впливу; княжа управа стояла під впливами боярства, а селянство і просте міщанство через ті недогоди, які переживала Україна, попадало все в більшу вдасть боярської верстви. На місце свобідної людности зростало все більше число несвобідних (холопів, челяди) і півсвобідних—наймитів і закупів, що відробляли своєю працею свої довги і дуже часто кінець кінцем також попадали в вічну неволю. Княжа управа і право—як бачимо з усього, більще дбали про інтереси й вигоди маючих властителїв, бояр, нїж про простий нарід, і коли заступали ся за нього, то хіба під страхом повстання або иньших незвичайних прояв. Не підіймала різко свого голосу в оборонї народу й церква, що виросла в невільницьких відносинах Візантиї і більше радила слабшим і залежним, аби слухали ся й корили ся, анїж сильним і могутним, аби не зловживали своєї сили.