Зірка, або терористка
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-100-8
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Зірка, або терористка». Краткое содержание книги:
— А я думаю, чого це трояндочка всихає?
Бабця впустила банку, сіла, спідницею прикриваючи сліди злочину. Лідія відштовхнула матір. Баба Надя, як чемпіон з греко-римської боротьби, вивернулася і вчепилася доньці в коси.
— Не дам! Геть, суко!
— У рідної дочки красти, на моєму м’ясі наварювати, мої гроші засолювати! Я тебе, гниду стару, живою закопаю. Коло чоловіка твого, щоб йому, кобелю старому, не нудилося на тім світі! — хекала Лідія, проводячи больовий прийом. — Моїм добром базарюєш!
— Вбивця! Падла! Спекулянтка! Жила паровозна, щука товстозадая! — сичала мати, ставлячи блок. — Я на похорон собі… Ти ж мене кинеш, як стерво, під парканом!
Сатанинське зілля!
— Ні, мамашо, сатанинське зілля — не я, — Лідія зробила матері туше, обтрусилася, взяла банки й пішла.
Здалеку линув церковний дзвін. Стара важко підвелася, перев’язала хустку, плюнула і подалася з двору.
— Господи помилуй — Господи помилуй — Господи помилуй, — старечими голосами речитативив хор у святково вбраному квітами храмі.
— Де батюшка? — запитала баба Надя у продавщиці свічок.
— До вінчання облачається.
— Вибачте, де можна поставити свічку, — зупинила бабу Надю жінка в жалобній хустці.
— Во здравіє чи за упокій?
— За упокій.
— Сьогодні не можна. Вінчання.
— Я спеціально приїхала…
— Давайте свічку. Закінчиться вінчання, я поставлю. За кого?
— Новопреставлену Валентину. Спасибі вам.
Жінка перехрестилася, вийшла. Баба Надя повернулася до продавщиці, віддала свічку.
— З тебе полтина.
З олтаря виступив священик. Баба Надя вклонилася.
— Отче, я покаяться хочу.
— Після вінчання, — одмахнувся батюшка.
— Отець Василій, це я, Надя.
— Можете зачекати, доки повінчаю?
— Ні, отче. Буде запізно.
Батюшка жестом запросив іти за ним.
Бойко Георгій, 16 років, температура 37,6. Стан середньоважкий. Застосовується інтенсивна терапія.
Марія Горда, 16 років, температура 37,3, Стан середньоважкий. Вжито інтенсивної терапії з застосуванням антидотів.
Friday Неприємного сюрпризу дочекалася близька подруга британського принца Чарлза Каміла Паркер-Боулс від рідної доньки Лаури. Двадцятичотирирічну дівчину не влаштовує роль невидимки при королівському дворі, якою вдовольняється її мати. Підприємлива красуня заявила, що пише мемуари, в яких нарешті повідає світові всю правду.
Наприклад, як її кращі друзі принци Гаррі та Вільям Віндзори вперше курили гашиш. Видавництва сказилися, наввипередки гребуть лапами, пропонуючи неофітці красного письменства незлецькі гонорари.
— У тебе зовсім дах зірвало, мала сучко! — відважуючи доні ляпас за ляпасом, приказувала леді Каміла, — ти хочеш остаточно зіпсувати мені життя!
— А хто ти така, що я маю на тебе зважати!
— Я?! Хто я така? Ти недостойна мене ось куди поцілувати! — старша леді задерла спідницю на спину і ляснула себе по сідниці.
— Брешеш, стара грипа, бо достойна! — відказала леді юна.
— За мною ось-ось приїдуть з палацу і дадуть відповідний статус при дворі!
— Доженуть і ще раз дадуть.
— Та ти…
— Та я…
Британські букмекерські контори приймають ставки проти леді Каміли у співвідношенні один до трьох.
Ніч
Спить дім скорботи, скрикує уві сні, стогне, виборсуючись з гамівних сорочок. Травіаті мариться, як досхочу їсть диню.
Сік тече межи пальці, обмазує лице, а вона щаслива, з мамою, яка теж їсть диню.
Тихо молиться баба Надя, колінкує перед іконою. Лідія прокинулася, зазирнула до материної кімнатки-келії на вогник, мовчки вийшла надвір. Перевірила засуви на хвіртці, дослухалася до тиші за парканом, поправила на плечах кожуха, вернула на тапчан у кухні, натягла кожуха на голову, пірнула у сон без сновидінь.
Командо не спав. Зненацька стрибнув з горішньої шконки, затарабанив у двері. Камера ожила залпами матюків.
— Згадав! — вигукнув у вічко. — Мені треба до слідчого.
Кормушка байдужо хляпнула.
У непевному оманливому світлі повні на сексодромі вовтузилися двоє. Чоловік наполегливий і брутальний, жінка хтива, як упирка. Випинала перса, вигиналася білими литками і стегнами. Він рикав, вона стогнала. Перекотилися: він згори, вона відкинула голову. Місяць об’єктивно висвітлив: вона — Зірка Симчич, він — директор ліцею Покотило.