Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
— І ти гадаєш, що зможеш уберегти гусака від усіх небезпек? Мені відомий інший спосіб, як стати людиною, і то набагато простіший.
— Який? — зацікавився Нільс.
— Треба знайти когось, хто б захотів помінятися з тобою місцем, — урочисто мовив ворон.
—* Ет, скажеш таке. Хто ж захоче опинитися на моєму місці?
-— Я знаю одного юнака, що залюбки з тобою поміняється. Сідай мені на спину, понесу тебе до нього, — сам переко- > наєшся.
За мить Нільс із вороном летіли вже в Упсалу.
В Упсалі Батакі сів з хлопчиком на високий дах, щоб він глянув униз і побачив старовинні будівлі університету, бібліотеки стрункі вежі соборів і палаців.
— Оце і є Упсала, місто науки, — сказав Батакі. — Тут вчаться тисячі студентів. І якби я був не ворон, а людина, я б теж тут оселився. День у день сидів би в кімнаті, повній книг, і без кінця читав, поки прочитав би геть усі. Хіба ти не хотів би теж так жити?
— Не знаю, — сказав Нільс. — Подорожувати з дикими гусьми також дуже цікаво.
— Як, невже ти не бажав би стати лікарем, що рятує людям життя, або вчителем, що виховує дітей? Не хотів би все знати, щоб навчити інших добра й справедливості?
— О, звичайно, хотів би! І мої тато й мама були б страшенно раді.
— Тоді треба помінятися місцем з одним студентом, що вскочив у велику біду. Ти зараз підеш до нього, а тільки-но він зголоситься мінятись, вимовиш закляття, — ворон нахилився до хлопчика і прошепотів йому на вухо кілька слів, — і в одну мить станеш людиною.
Нільс, щоб не забути, проказав ті слова подумки.
— Оце і є його кімната, — вів далі ворон. — Тепер іди, і хай тобі щастить. — І Батакі підштовхнув хлопчика до вікна Щасливця.
Коли Нільс переліз через підвіконня і ступив на стіл, студент саме прокинувся. Він побачив на столі запалену свічку, яку звечора забув погасити, підвівся і вже хотів дмухнути на неї, та раптом помітив, що біля свічки щось ворушиться.
* Кімнатка в студента була мала, він міг з ліжка досягти до столу рукою. Тому він добре розгледів маленького чоловічка, що, нахилившись над грудкою масла, мастив собі скоринку хліба.
Щасливець стільки пережив за останній час, що його вже
ніщо не дивувало. Він не погасив свічки, а знову ліг на подушку і став тихенько стежити за хлопчиком.
Нільс тим часом умостився на книжку і ласував тим, що залишилось від студентової вечері. Адже хлопчик даївно не їв людської їжі! Ніщо зроду так не смакувало йому, як та суха скоринка, намащена маслом, і шматочок сиру!
Щасливець не хотів лякати Нільса, і аж як побачив, що хлопчик наївся, спитав його:
— Гей, хто ти такий?
Нільс стрепенувся й кинувся до вікна, та коли помітив, що студент не має наміру його ловити, зупинився.
— Я Нільс Гольгерсон із Вестравеменгога, — відповів він, — така сама людина, як і ти, але мене чарами обернено на гнома, і відтоді я подорожую з дикими гусьми.
— От дивина! Зроду не думав, що таке може бути насправді! — вражено мовив студент і почав розпитувати хлопчика про все, що з ним сталося, відколи він покинув свою домівку.
Батакі сидів надворі й дослухався до розмови. Аж ось він почув, як Щасливець тяжко зітхнув. Ворон постукав дзьобом у шибку, нагадуючи хлопчикові, щоб він не прогавив нагоди помінятися долею з студентом.
Чого ти зітхаєш? — спитав хлопчик. — Тобі ж бо нічого журитися, не те, що мені. Адже це велике щастя — бути студентом.
— Досі я теж так думав, — відповів студент. — Але вчора мене спіткало велике лихо. Отож краще б я тепер полетів з дикими гусьми, аніж залишався в Упсалі.
Батакі знову постукав у шибку. Нільс захвилювався: невже він справді стане зараз людиною?
— Я розповів тобі все, — мовив хлопчик, — то розкажи ж і ти мені про свою біду.
І студент розповів Нільсові, як йому повелося з рукописом Невдахи.
— його загублено назавжди, — докінчив він. — І тепер я довіку картатиму себе за те, що завдав такого горя товари-
шеві. О, як би я хотів стати таким маленьким, як ти, і полетіти світ за очі з дикими гусьми!
Батакі ще дужче постукав у шибку. Тепер Нільсові треба було сказати закляття, і він став би людиною.
Проте хлопчик мовчав і задумливо дивився перед собою. Потім підвівся з книги і сказав студентові:
, — Почекай-но мене, я зараз вернуся.
Непевним кроком він перейшов стіл і крізь вікно виліз на дах до ворона.
— Чого ти зволікаєш! — накинувся на нього Батакі. — Ти ж пропустив нагоду стати людиною!