Міжконтинентальний вузол

можливої правди, я можу позначити: заступник глави нашої делегації виховувався в Джорджтауні, команда з цього університету входить в оточення президента й багато років фінансується тими, кого так чи інакше включено в орбіту корпорації «Континентал кен компані». А коли провели її злет? Того року, коли генерал Клей, колишній заступник Дуайта Ейзенхауера на посту головнокомандуючого збройними силами Штатів у Західній Німеччині став головою правління концерну; саме його зв’язки дали змогу ще двадцять п'ять років тому одержати півтора мільярда прибутку від ракетного виробництва. А генерал Макартур, герой битви проти Японії? Після відставки він очолив концерн «Сперрі ренд корпорейшн»— ракети, радарне устаткування. А мій давній добрий друг адмірал Алан Кірк, який керував військово-морською розвідкою? Теж співробітничав з мудрецями із Джорджтауна, президент електронної корпорації «Меркаст»— обладнання для ракет… Летерс завжди ставив на Пентагон — у правлінні його дочірнього «Локхіду» було двадцять сім генералів. Але ж у цих генералів є діти й онуки, вони всі переженилися, внутрішньовидове запилення, непорушність корупції; ні моєму ФБР, ні вашому КДБ не під силу проникнути в їхні святая святих… А от Пім більше ставить на зв'язки з ЦРУ, він працював — зовсім ще молодим конструктором — у «АМФ атомікс», а президентом корпорації був генерал Бедел Сміт, водночас і шеф ЦРУ, й американський посол у Москві… Зв'язки тим і міцні, що, раз розпочавшись, вони практично не припиняються… В адміністрації складне становище: влітку Рейган чекає Горбачова у Штатах, світ сподівається від цієї зустрічі дуже багато… Рейган повинен — самим фактом цього діалогу — зміцнити позиції республіканців, — вибори незабаром… А як ВПК? За ним — далеко не останнє слово… І воно ще не сказане… А переговори в Женеві для них украй небажані, це удар по їхніх інтересах, особливо якщо припустити можливість хоч часткової домовленості… Мені чомусь здається, що переговори будуть дедалі важчі, бо — в цьому ваш Маркс має рацію — економіка диктує ухвалення політичних рішень. Я противник комунізму і впевнений в доцільності принципу свободи підприємництва й необхідності приватної власності, я дуже люблю свою країну, саме тому й повинен зрозуміти: вигідний нам зрив переговорів чи ні? Я мушу усвідомити, чи справді непохитність нашої позиції продиктована серйозністю російської загрози? Чи мова йде про бізнес, в якому зацікавлена людина, котра дає роботу чверті мільйона американців. Чверті, повторюю. Але нас двісті шістдесят мільйонів. Коли я зрозумію, що наша позиція продиктована користолюбними інтересами однієї людини, яка зв'язала себе з вигідним бізнесом, я вдарю тією зброєю, яку господь уклав мені в руки, — пером і кінокамерою. І коли мене почнуть таврувати «червоним», «запроданцем Кремля», я не ображатимусь на тих, хто це друкуватиме, — відчуття правильності громадянської позиції дає силу витерпіти неправду. Ти пригадуєш, — посміхнувся Кузані, — як нападали на мій фільм про В'єтнам?.. Наші солдати, а вони хороші солдати й добрі люди, вмирали не за ту справу й не в тій частині снігу. Час підтвердив мою правоту, я живий, як бачиш, і тут намагаюся закінчити свій сценарій. Якщо виникнуть труднощі з фінансуванням, приїду працювати на вашу кіностудію; правда, кажуть, у вашій країні, щоб погодити це питання, потрібні не дні чи місяці — роки, а для мене — це смерть, бо вважаю фактор часу основою мого життя.