Заборонена кімната
- Автор: Унгер Фред
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Сергій Кобленц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Заборонена кімната». Краткое содержание книги:
Головний герой твору — молодий юрист Тердонк — випадково прочиняє двері до «забороненої кімнати» гітлерівських недобитків та їхніх фінансових покровителів і стає з ними до бою…
— Вона мешкає в триста четвертій. Мабуть, ти помилився.
— А що з Наеглі?
— Поїхав сьогодні вночі. До речі, не сплатив рахунок. Оце й усе.
Я зашарівся від сорому. Гроші Наеглі й досі лежали в моєму бумажнику. Через переполох я забув віддати їх Елен. І вона теж не згадала про них.
Баум жував. Жовток спливав по підборіддю, він витерся рукою, лише потім узяв серветку.
— Завдяки тобі, — сказав при цьому, — ми цілу ніч ганяли як собаки. Та ще й вранці. Все задля того, щоб пан доктор не скаржився, ніби кримінальна поліція покриває нацистів. Але, як я і сподівався, нічого не винюхали. Зовсім нічого. Тобі треба менше читати детективи.
Я ледве стримався, щоб не заліпити йому яйцем у пику.
— Як звати гаражного майстра?
Баум завагався.
— Я ж все одно дізнаюся. Ну?
— Лотар Кістенмахер. Прізвисько Льокі.
— Адреса?
— Старотеатральна площа, п'ять.
Я записав адресу на краєчку недільної газети, відірвав клаптик і сховав у бумажник. Баум уважно стежив за мною.
— А чи знає Фассбендер, що ти крутишся навколо «Хуке і Шпетверт»?
— Не турбуйся. Знає.
— І не зауважив тобі?
Я не відповів. Баум переклав голову з одного плеча на інше.
— Диви, — застеріг він, — не забий собі носа. Ти дуже близький до цього.
Його сита самовпевненість дратувала мене.
— Дивіться самі, щоб вони не повитягували з в'язниць геть усіх в'язнів. Навіть тих, що залюбки залишилися б там. Зрештою в'язниця — не підприємство самообслуговування.
Він вишкрябав рештки білка із шкаралупи.
— Ти недооцінюєш «ОДЕССУ». Вони чудово організовані. Всі люди з досвідом роботи в СД.
— От він їм і став у пригоді.
— А взагалі, — промовив Баум теж уїдливо, — жодна людина не може втекти з в'язниці, якщо вона сама цього не бажає. Уден міг зчинити галас. Але не зчинив. Отже…
— … твоя версія не відповідає дійсності.
— Отже, — провадив він роздратовано, — Удена не викрали, він утік з власної волі.
— Ти здурів! — розсміявся я.
Баум налився кров'ю. Поклав серветку, підвівся.
— Пане доктор Тердонк, я вас попрошу! Я чиновник. Я ні в якому разі не терпітиму, щоб ви обирали об'єктом вашого роздратування органи влади…
Щоки його тремтіли.
— Начхав я на тебе! — сказав я і, виходячи, так хряпнув дверима, що посипалася штукатурка.
3
Я сів у машину і поїхав до Поллі. Відчинив парубійко. Значуще всміхнувся, коди впізнав мене.
— Поллі щойно вийшла. Зачекаєте?
Я кивнув. Він провів мене коридором і розчинив двері.
— Тут вам буде зручно. І я не хотів би, щоб ви мали мене за недоумкуватого.
Це була її кімната. Світлі меблі. Диван-ліжко, три маленькі крісла, пістряві подушки, кераміка. На стіні кілька акварелей. Зелено-фіолетові, серед них пухкеньке дитяче личко. Дуже багато книжок. Грамофонні платівки, квіти. І ледь відчутний запах її парфумів.
Вікно було прочинене, по підвіконню тарабанив дощ. Підійшов, щоб зачинити. І застиг на місці, здивований. На тому боці вулиці стояв зелений «фольксваген». Водій виліз і порався біля віконних «двірників». На передньому сидінні лежала розгорнута книга.
В коридорі грюкнули дверима. Я озирнувся.
На порозі стояла вона. Трохи задихана, під пахвою пака газет. З пальта капало. Капелюшка вона насунула на лоба, з-під нього визирало лише кілька кучериків. Мені їжачок видався надзвичайно милим. Гріх було не поцілувати її. Та Поллі була іншої думки.
— Обережно! Я зовсім мокра.
Вивільнилася спритним рухом, кинула газети на стіл. Я лишився з порожніми руками і дивився трохи придуркувато.
— Ти що, збираєшся клеїти шпалери?
— Хіба не знаєш, — відмовила Поллі, — навіщо я купую газети?
Я узяв паку, зважив на руці. Свіженькі недільні видання, мабуть, скупила півкіоска.
— Шкода грошей, — зауважив я. — Редакції працюють лише до півночі. Про втечу Хайнке-Штудера газети повідомили аж через два дні.
Мені було шкода її. Дівчина хотіла хоч чимось допомогти. Але почала безглуздо. Я кинув газети у кошик. Поллі зробила рух, ніби хотіла спинити мене, але одразу заспокоїлася. Зняла пальто, винесла його з кімнати.
— Хочеш кави?
— Кава ніколи не завадить.
Її кроки пролунали в коридорі, грюкнули двері. Я швидко підійшов до вікна, визирнув на вулицю. «Фольксваген» був на місці. Стиха працював мотор, «двірники» мляво гойдалися туди й сюди.
Чув, як Поллі розмовляє з Ганнібалом. Опустив гардину, сів у крісло і, витягши газети з кошика, заглибився у гороскоп. На мене чекали великі витрати і весняна нежить. Наприкінці життя — обставини для нового знайомства. Рекомендувалося бути обережним у стосунках з начальством.