Про те саме говорить Епікур на початку листа до Менікея: «Ані наймолодший не кривиться від філософії, ані найстарший не нудиться нею». Хто чинить інакше, той немовби натякає, що не пора ще жити щасливо або що пора та вже минула.
Ось чому я не хочу, щоб мого хлопця тримали в неволі, не хочу давати його на поталу якомусь намаханому бакалярові в лихому гуморі, не хочу нівечити його душу, створюючи йому пекло і змушуючи, як це заведено в інших, пріти, немов якому носієві, чотирнадцять-п'ятнадцять годин денно. Так само я не бачу нічого гарного і в тому, щоб він через свій нахил до усамітнення та меланхолії сліпав над книжками з тією запопадливістю, яку йому прищепили, а я його ще й хвалив: це зробило б його нездатним до спілкування з людьми і відвернуло від цікавіших занять. Скільки-бо у своєму житті здибав я людей збаранілих через непогамовану жадобу знання! Карнеадові[67] вона так забила памороки, що він не знаходив часу стригти бороду й обтинати нігті. Не рвався б я також псувати шляхетні звичаї молодика сусідством чужого нехлюйства та брутальності. Про французьку розважність здавна ходить прислів'я, що хоч вона й рано виявляється, але недовго держиться. Справді-бо, що можна у Франції знайти милішого, ніж малі діточки; але звичайно вони ошукують наші надії і в дохожалому віці не тішать нічим видатним. Я чув від людей розумних, що колегіуми, куди їх віддають у науку (від цих закладів у нас аж роїться), і обертають їх таким робом у бевзів.
Для нашого учня, байдуже, яку пору дня він зустрічає, ранок чи вечір, і де він опинився, в кабінеті, у саду, за столом, у ліжку, на самоті чи в товаристві, усі години хай будуть однакі, а кожне місце придатне для навчання: адже філософія, покликана як творець наших суджень і звичаїв бути головною його дисципліною, наділена привілеєм бути причетною геть до всього. Коли Ісократа-голосника попросили якось на учті розказати про своє мистецтво, він відповів, на думку всіх, дуже слушно: «На те, що я вмію, зараз не час; зараз час на те, чого я не вмію». Справді-бо, частувати мудрими тирадами або диспутами компанію, зібрану веселитись і гуляти, було б біґосом дуже несмачним. Те саме можна сказати про решту наук. Що ж до філософії, надто тієї її частини, де трактується про людину, її завдання та обов'язки, то філософувати, на суд усіх мудреців, приємно і любо так само на фестинах та забавах. Платон запросив її на свою учту, і ми бачимо, в який утішний спосіб розважає вона зібрання, хоча й заходить у найвищі й найспасенніші речі.
вернуться
67
Карнеад (219–125 до Р. X.) — грецький філософ, творець доктрини скептицизму.
