Проби

Якщо учень осягне думки Ксенофонта і Платона власним розумом, вони вже будуть не їхньою власністю, а його. Хто сліпо йде за іншим, той іде за нічим; він нічого не знайде, бо нічого й не шукає. А ми не під царем; хай кожен сам собою управляє. Стека, Листи, 33. Хай, принаймні, знає, що він знає. Він повинен пройнятися духом цих любомудрів, а не повторювати їхні сентенції. А потім при бажанні хай сміливо забуває, звідки їх узяв, але хай уміє міцно їх засвоїти. Істина та умовивід — то спільне добро всіх і не більше належить тому, хто їх висловив раніше, ніж тому, хто — пізніше, потім. Те-то й те-то сказане так само у Платановому дусі, як і в моєму, оскільки він і я розуміємо і бачимо його однаково. Бджоли перелітають із квітки на квітку, аби робити з них мед, що належить їм; це вже не тим'ян і не материнка. Так само й учень нехай переробить і стопить водно запозичене в інших, перетворивши його на власний твір, тобто на свій суд. Виховання, праця та наука має на меті сформувати його. Хай він приховує, чим собі підсобив, і появляє лише те, що сам з усього зробив. Дерії та позичальники виставляють напоказ свої палаци і здобутки, а не те, що вони злупили з інших. Так само ви не бачите базаринок і почесток, піднесених радці трибуналу; ви бачите лишень, як шанують і віншують його самого та його родину. Ніхто не оприлюднює своїх прибутків, але всяк хвалиться своєю маєтністю.

Який зиск із нашої науки? Ми повинні стати кращими й розумнішими.

То розум, твердить Епіхарм[63], усе бачить і чує, то він з усього користає, він діє і панує; решта все сліпе, глухе й бездушне. Звісно, ми робимо його послужливим і полохливим через те, що не даємо йому чинити, як мовиться, своїм богом.

Хто коли-небудь спитав учня, якої він думки про риторику чи граматику або про якусь Цицеронову сентенцію? Їх утовкмачують нам у голову вже готовенькими, уподібнюючись до якихось оракулів, в яких літери та склади і становлять саму сутність. Знати напам'ять ще не означає знати; це означає — лише держати в голові те, що в неї покладено на схов. Якщо хто знає що направду, то розпоряджається ним, не озираючись на задні колеса, не звертаючи погляду на книжку. Жалюгідна вченість — ученість чисто книжна! Гадаю, вона має правити — як радить Платон — за оздобу, а не за підмурок; незламність духу, вірність даному слову, щирість — ось правдива філософія; а науки, спрямовані на щось інше, тільки шарило.

Хотів би я знати, чи Палюель або Помпей, оті пречудові танцюри сьогодення, навчили б нас своїм скокам, лише проробляючи їх перед нами і не змушуючи нас рухатися? А тим часом оті недолугі вчителі збираються розвивати наш розум, не розбуркуючи його. Хто може навчити правувати конем, владати списом, лютнею або голосом без усякого вишколу, або навчити добре міркувати і добре мовити, не вправляючись ні в красномовстві, ні в розправах? Бігме, у добрій науці все, що впадає нам до віч, може правити за вчену книжку: витівка пахолка, глупота джури, балачки бенкетарів — усе це пожива для розуму.