Семеро підземних королів

Але Страшило, Залізний Дроворуб і Лев не появлялися в лабіринті: вологий клімат Печери виявився шкідливим для них.

Після кількох днів перебування в підземеллі Страшило почував себе дуже погано. Пересувався він з величезним зусиллям, бо солома обважніла від вологості, а просушитися не було де. В Печері варили їжу в невеличких пічках, звідки вогонь не міг вибратися назовні й пошкодити слабким очам підземних жителів. Пічки зовсім не зігрівали навколишнє повітря.

Ще гірше було з дивними мізками Страшила. Висівки, якими була набита його голова, також відсиріли, а додані до них голки і шпильки заіржавіли. Від цього Страшила мучив головний біль, і він почав забувати найпростіші слова.

І навіть риси обличчя Страшила стали змінюватися, бо акварельні фарби, якими воно було розмальовано, розчинялися і стікали по щоках.

Стурбований Фарамант викликав лікаря. Прийшов Бориль, нащадок того самого Бориля, за життя якого вперше приспали королів з їхніми сім'ями та слугами. Кругленький і самовдоволений, як його предок, лікар оглянув знатного пацієнта.

— Гм, гм, погано, — пробурчав він. — У вашого превосходительства починається небезпечна хвороба — водянка. Найкращі ліки сонячне тепло і світло.

— Я не можу залити… тобто залишити тут Еллі, — глухо промовив Страшило.

— Тоді… — лікар подумав. — Тоді для вашого превосходительства лікарнею може стати ливарна майстерня. Я вважаю, що в її теплому сухому повітрі ви поздоровшаєте.

Страшила віднесли в ливарну майстерню і влаштували в затишному кутку, де він нікому не заважав і де його не турбували робітники. Фарамант, який перебував біля правителя в ролі доглядальниці, переконався, що жодна іскра з печі не може потрапити на Страшила. Якби таке сталося, хворий замість одужання знайшов би загибель.

У сухому й гарячому заводському повітрі від Страшила перші дні валила густа пара, і невдовзі його здоров'я почало поліпшуватися навдивовижу швидко. Руки і ноги налилися силою, а в голові появилася ясність.

Погано було і з Дроворубом. Сирість пронизувала його залізні суглоби, і вони почали іржавіти. І ця іржа Печери була якась особливо в'їдлива, від неї не рятувало навіть посилене змащування. Скоро золота маслянка Дроворуба спорожніла, і при рухах усі його частини скрипіли. Щелепи не рухались, бідолаха марно старався відкрити рота: він занімів. Дроворуб перетворився на інваліда.

Дій Гіор запросив до нього лікаря Робиля. Лікар сказав:

— Щоб його світлість (а можливо, варто сказати його колишня світлість?) не розвалився в найближчі дні, його треба покласти в бочку з олією. Це для нього єдиний порятунок.

На щастя, в останньому каравані провізії виявилося достатньо олії, і Залізного Дроворуба занурили в цю рідину так, що зверху видно було тільки лійку, що заміняла йому капелюх.

А щоб Дроворуб не нудьгував, поряд з ним на стільці сидів Довгобородий Солдат і розповідав йому різні цікаві історії зі свого минулого, коли він ще служив воротарем у Гудвіна.

Для прогулянки Дроворуб іноді вилазив з бочки на годину-дві і рушав провідати Страшила або Лева. Могутній Лев, вільний син лісів, у Печері також почував себе кепсько: цар звірів захворів на бронхіт. Бориль виписав йому порошки, і незабаром вся аптека спорожніла: легко собі уявити, які дози ліків потребує Лев! А коли Лев з'їв порошки, він узявся ковтати папірці, у які загорталися ліки.

Отож з друзями Еллі не все було гаразд, і це змушувало Лестара квапитися з підготовкою механічного чаклунства.