Замогильні записки
- Автор: де Шатобриан Франсуа Рене
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-7019-7
- Переводчик: Володимир Верховня
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Замогильні записки». Краткое содержание книги:
«Замогильні записки», які Шатобріан дозволив опублікувати лише після своєї смерті, – за жанром звичайна автобіографія, та водночас це грандіозна історична хроніка, в якій ідеться про один з найбурхливіших періодів в історії Франції (Революція, Імперія, Реставрація, Сто днів, друга Реставрація, Липнева монархія), змальовано портрети Мірабо і Лафаєта, Талейрана і Наполеона, описано Ніагарський водоспад і швейцарські Альпи, Лондон 1794-го, Рим 1829-го і Париж 1830 року…
‹Життя в індіанській хатині; чотирнадцятирічна індіанка Мила; відступ про історію Канади›
11
Колишні французькі володіння в Америці. – Шкодування. – Пристрасть до минулого. – Лист Френсіса Конінґхема
Кажучи про Канаду і Луїзіану, розглядаючи старі карти і бачачи великі землі, що належали колись французам, я не міг збагнути, як уряд моєї країни міг кинути напризволяще ці колонії, які сьогодні напевно стали б для нас невичерпним джерелом багатства.
Від Акадії і Канади до Луїзіани, від гирла річки Святого Лаврентія до гирла Міссісіпі територія Нової Франції оточувала ту, де розташовувалась конфедерація тринадцяти перших штатів: одинадцять інших, разом з округом Колумбія, землями Мічиґану, Північного Заходу, Міссурі, Ореґону та Арканзасу, що їх віддали англійці й іспанці, наші наступники в Канаді і Луїзіані, Сполученим Штатам, належали або могли б належати нам. Мешканці території, обмеженої на північному сході Атлантичним океаном, на півночі Полярним морем, на північному заході Тихим океаном і російськими володіннями, на півдні мексиканською затокою – а це понад дві третини Північної Америки, – визнали б французькі закони.
Боюся, як би Реставрація не занапастила себе ідеями, протилежними тим, які я висловлюю тут; пристрасть до минулого, пристрасть, з якою я невпинно борюся, була б простима, якби поверталася проти мене одного, позбавляючи мене монаршої ласки; але вона загрожує безпеці трону.
У політиці неможливо стояти на місці; доводиться йти вперед разом з людським розумом. Віддамо належне величі часу; озирнемося з повагою на минулі сторіччя, освячені пам’яттю про наших батьків та їхні останки, але до минулого немає вороття; ми пішли далеко вперед, і, якби ми спробували повернути ці часи, вони б розвіялися, як дим. Розповідають, що близько 1450 року капітул собору Богоматері в Ахені вирішив відкрити гробницю Карла Великого. Імператор сидів на золотому стільці і тримав у кістлявих руках Євангеліє, написане золотими літерами; перед ним лежали скіпетр і золотий щит; поряд – Весела подруга в золотих піхвах. На ньому була імператорська мантія. Голову, яка завдяки золотому ланцюгу трималася прямо, огортав, закриваючи те, що колись було лицем, саван і вінчала корона. Та досить було доторкнутися до примари – і вона розсипалася в порох.
Ми мали великі заморські володіння: вони давали притулок надлишкам нашого населення, покупців нашим торговцям, поживу нашому флоту. Сьогодні нам немає місця в новому світі, де рід людський починає нове життя: кілька мільйонів людей в Африці, Азії, Океанії, на островах Південного моря, на обох американських континентах висловлюють свої думки англійською, португальською, іспанською мовами, а ми, позбувшись завоювань нашої відваги і нашого генія, чуємо мову Кольбера і Людовіка XIV хіба що в кількох містечках Луїзіани і Канади, але й ті нам не належать: французька мова живе там лише як свідчення мінливості нашої долі й помилковості нашої політики.
І хто ж цей володар, якому належать нині канадські ліси замість короля Франції? Той, за чиїм наказом було колись написано цього листа:
«Віндзорський замок, 4 червня 1822 року
Пане Віконт
За найвищим наказом я запрошую Вашу світлість пообідати й відпочити в королівському замку. Король чекає вас у четвер 6-го числа цього місяця.