Матінка Макрина

Вєрьовкін, бачачи, що ми винищені й перебуваємо в найглибшій безодні відчаю, писав до Семашка, який їздив по країні й костели опечатував, що ми готові прийняти православну віру, а той, неначе хорт за здобиччю, підібгав рясу, задзвенів орденами на грудях і хутко до Полоцька берлином заїхав. І знову ми стояли одне навпроти одного, кожне іншою силою наповнені, він — сатанинською, я — Христовою, і знову ударилися ми як два кремені, він — довгий і худий, я в талії була дещо огрядніша. Хто просив тебе знову нас спокушати? — кинула я йому, аби перебити його міркування про те, що нарешті кара Божа нас чомусь навчила й у своїй впертості ми мусили стільки сестер втратити, поки не помудрішали та не попросили про перехід у московську віру. Тоді Вєрьовкін: Ти! От ти сама і просила! Я стала руки в боки, та не були це мої колишні боки, бо я схудла вже за три роки каторги, але як набрала повітря, то зуміла вигукнути: Хто? Я? А він мені, вже менше в собі впевнений: Як не ти, то твої сестри. Але всі вони лише скрикнули, коли я запитала, котрій із них захотілося приєднатися до схизматиків. Тоді я вийшла вперед, до Семашка, пальцем йому в ґудзик на грудях вцілила й кажу: Ти, апостате, до фарисеїв подібний і нас фарисейськими прийомами скорити хочеш, але не пам’ятаєш, що ми всі за віру присягнулися віддати життя, і що більше нас померло, то більше ми маємо сил від Христа не відступити. Я йому ще кілька схожих слів кинула, а він дедалі сильніше розпалювався і врешті-решт дав мені ляпаса. А я тоді підставляю другу щоку й кажу, мовляв, Христос велів другу підставляти. Бий! — крикнула я. І він ударив, і знову мені зуба вибив. І отак б’ючи мене по обличчю раз по раз, він загалом вибив мені дев’ять зубів, а після останнього удару надзвичайно дивувався, що в мене в роті ще щось залишилося. Він спітнів, побагровів, я бачила, як йому цівка поту стікає почервонілим обличчям і в кучері бороди всякає. Він провів рукою по чолу, поліз до кишені й витягнув звідти зім’ятий, складений увосьмеро царський указ, який встромив мені в руки й наказав прочитати: Читай! Добре читай! Не одним оком, а обома, — тут він збиткувався з мене, бо одне око від різок у мене зовсім спухло та зовсім осліпло, — добре читай, знай, хто такий Семашко!