Вільний світ

А з-під паркану зелена травичка. Така жива! Така справжня! Хочеться її в жменю, щоб жувати в нестямі. Зажовувати голод, від якого здихають тут щодня: хтось та й не прокинеться зранку. Хто наступний? Може, твій сусід по нарах, а може, і ти.

«Arbeit macht frei». А так! Щодня біля конвеєрної стрічки крутимо й крутимо одну й ту саму (чи ж одну й ту саму) гайку, метемо плац дротяними мітлами й чуємо далекий грюкіт залізниці (не спиняється ні вдень, ні вночі), що везе й везе сюди нове людське м’ясиво.

А на острові вже, певно, перша молода картопля, і мама задобрює її, варену, дрібно накришеним кропом, а до неї в полумиску квашене молоко… Нащо тільки й нагадав? Повний рот слини набіг…

Чи ж буде коли воля? Чи вона, та воля, лише спогад (а може, мрія)?